ня на непрямі податки. У XV в. парламент став вказувати призначення надаються їм субсидій та домагатися контролю над їх витрачанням. p align="justify"> Прагнучи підпорядкувати своєму контролю державне управління, парламент з кінця XIV в. поступово ввів процедуру імпічменту. Вона полягала в порушенні палатою громад перед палатою лордів як вищим судом країни звинувачення проти того чи іншого королівського посадової особи у зловживанні владою. Крім того, в XV ст. утвердилося право парламенту прямо оголошувати злочинними ті чи інші зловживання. При цьому видавався спеціальний акт, що затверджується королем і отримав назву "білля про опалі". p align="justify"> До середини 14 ст. склалося поділ парламенту на дві палати - верхню і нижню, палату лордів і палату громад. Ці назви увійшли до широкого вживання пізніше, в 16в. Верхня палата включала представників світської і церковної аристократії, що входили і в Великий королівський рада. Лордам розсилалися іменні запрошення на сесії за підписом короля. У теорії монарх міг і не запрошувати того чи іншого магната; насправді ж випадок, коли глави знатних прізвищ не запрошувалися до парламенту, стали до 15в. рідкістю. Сформована в Англії система прецедентного права давала підставу лордові, що отримав одного разу таке запрошення, вважати себе постійним членом верхньої палати. p align="justify"> Число лордів було невелике. Навіть якщо всі запрошені приїжджали на сесію, а такого в 14-15вв. майже ніколи не траплялося, рідко збиралося більше ста людей. Засідання палати лордів зазвичай проводилося в Білому залі Вестмінстерського палацу. p align="justify"> Ситуація з палатою громад була іншою. Як окрема парламентська структура ця палата оформилася поступово, протягом другої половини 14в. Назва нижньої палати походить від слова commons (громади). У 14в. воно позначало особливу соціальну групу, що включала рицарства і городян. Таким чином, громадами стала називатися та частина вільного населення, яка володіла повнотою прав, певним достатком і добрим ім'ям. Поступово оформилося право кожного належав до цієї категорії підданих обирати і бути обраним в нижню палату парламенту (сьогодні ми називаємо такі права політичними). До кінця століття виникла посада спікера, який обирався депутатами зі своїх лав і представляв палату (аж ніяк не очолюючи її) на переговорах з лордами і королем. Поява цієї фігури характерно для специфіки нижньої палати, яка була, перш за все, зборами, тобто колективною організацією. Депутати обиралися на місцях за тим же принципом, який діяв з часу першого парламенту Монфора: по два лицаря від кожного графства і по два представники від найбільш значущих міст. Перелік таких міст не залишався незмінним; відповідно змінювалося і число членів нижньої палати. У середньому воно складало в середині 14в. двісті чоловік (до початку 18в. представників громад було вже більше п'ятисот). Члени нижньої палати - на відміну від лордів - отримували грошове забезпечення: лицарі гр...