н отримали жителі України. Запекла боротьба розгорнулася в тилу німецьких військ, на території окупованої України. Гітлерівці встановили тут жорстокий окупаційний режим, розраховуючи перетворити Україну на житницю рейху, його сировинний придаток. Українців хотіли перетворити на В«білих рабівВ». Це викликало хвилю обурення. З самого початку в русі українського Опору виділилося дві течії - радянське і національно-визвольний. Радянське підпільно-партизанський рух у перші місяці війни понесло важкі втрати і лише в 1942р. за допомогою з-за лінії фронту початок ширитися на Наддніпрянщині, втягуючи в боротьбу десятки тисяч незадоволених грабительски-терористичним режимом і приносячи суттєві втрати гітлерівським окупантам. У перші дні війни ОУН сподівалася за підтримки нацистської Німеччини почати відродження незалежної Української держави. Але ці ілюзії розвіялися в лічені дні. Оунівці перейшли до підпільної діяльності, підготовці масового антинацистського повстання під гаслами самостійності України. Для німецьких окупаційних властей був несподіваним розмах самостійницького руху, що поширився вже в 1941р. не тільки в Західній Україні, а й 9 Наддніпрянській, в тому числі в Донбасі, на Півдні і навіть у Криму. Це рух свідчило, що прагнення до незалежності України було близьким і зрозумілим в усіх її регіонах. Противниками самостійності Україна і, отже, оунівців були не тільки нацисти, проти яких прямувало вістря збройної боротьби ОУН - УПА аж до вересня 1944р., А й сталінський тоталітарний режим. У цьому корінь непримиренності між представниками радянського і оунівського руху Опору. Якщо радянські партизани прагнули за вказівкою з центру представляти оунівців як зрадників і слуг окупантів, то оунівці ставилися до радянських партизанів як до ворогів України. Радянське керівництво, плануючи через лінії фронту дії партизанів, свідомо підтримувало конфронтацію обох течій антигітлерівського руху Опору в Україні, не гребуючи при цьому провокаціями і політичними вбивствами. У цих умовах ОУН - УПА змушена була боротися на двох фронтах до того
ж без будь-якої зовнішньої допомоги. Це врешті-решт і зумовило результат боротьби. Зазнавши у 'Другий світовій війні колосальні людські жертви і матеріальні втрати, Україна зробила гідний внесок у розгром Німеччини та її союзників, але відновити свою державну незалежність була не в змозі.
Україна і освіта ООН.
У ході переговорів про утворення ООН радянська сторона висунула пропозицію про включення в майбутню міжнародну організацію всіх радянських республік як повноправних членів. Це пропозиція союзники відкинули, але для України і Білорусії, що були найбільш великими за територією, кількістю населення і найбільш постраждалих від війни, зробили виняток.
26 червня 1945 на конференції ООН у Сан-Франциско делегація Української РСР разом з іншими країнами-засновниками підписала Статут нової міжнародної організації. В якості члена ООН УРСР брала участь у роботі ряду її департаментів, службових структур, у тому числі Комісії з прав людини, статистичної, гуманітарно-культурній та інших. Перша сесія Генеральної Асамблеї ООН у 1946 році обрала УРСР членом Економічної і Соціального Рад ООН терміном на 1 рік. У 1948-1949 рр.. і 1984-1985 рр.. УРСР була обрана непостійним членом Ради Безпеки (РБ). Однак в умовах існування в СРСР тоталітарного режиму самостійність УРСР в ООН, як і в інших питаннях зовнішньої політи ки, була виключно умовною.
Розвиток промисловості в період В«БрежнєвщиниВ»
Важким тягарем на господарство СРСР лягло рішення уряду досягти паритету (Рівності) в озброєнні, перш за все ядерної, з США. Під час Карибської кризи співвідношення військових ядерних арсеналів СРСР і США становило 1: 8. Включившись в гонку озброєння, Радянський Союз досяг паритету в середині 70-х років, а за деякими видами озброєння (підводні човни) вийшов вперед. Це була єдина виконана програма брежнєвського керівництва. Досягнуто вона була ціною неймовірного розростання військово-промислового комплексу, за рахунок низького рівня життя населення. Майже в кожному місті існували В«номерніВ» заводи і цеху. Виникали цілі закриті міста, працювали тільки на В«про ронуВ». Відбувалася тотальна мілітаризація радянського господарства. На військово-промисловий комплекс була переорієнтована і наука. Досить було військовій верхівці проявити інтерес до якого-небудь винаходу або наукової ідеї, як ці дослідження відразу одержували пріоритетне фінансування. Зарплата на номерних об'єктах була трохи вищою, проте працівники найчастіше не мали права виїжджати за кордон, навіть у комуністичні країни, щоб не розголошувати секрети виробництва. Деякі з них знаходилися поднаблюденіем КДБ. Військова промисловість у середині 70-х років стала ядром індустріального потенціалу країни, її частка в загальному обсязі промислового виробництва перевищувала 60%. Пошуки шляхів підйому економіки не припинялися, верб середині 60-х ро...