м становищем сім'ї в Чехословаччині; вона вважала, що зможе краще влаштувати себе і близьких у Парижі, який тоді ставав центром російської літературної еміграції. 1 листопада 1925 Цвєтаєва з дітьми приїхала у французьку столицю; до Різдва туди перебрався і Сергій Ефрон. p align="justify"> У Парижі в листопаді 1925 Вона закінчила поему (авторська назва - В«лірична сатираВ») В«ЩуроловВ» на сюжет середньовічної легенди про людину, позбавить німецьке місто Гаммельн від щурів, виманивши їх звуками своєю чудовою дудочки ; коли скаредні Гаммельнський обивателі відмовилися заплатити йому, він вивів, награючи на тій же сопілці, їхніх дітей і відвів дітей на гору, де їх поглинула разверзшаяся земля.
У Франції Цвєтаєва створила ще кілька поем. Поема В«НоворічнеВ» (написана в 1927 р., опублікована в 1928 р. в паризькому журналі В«ВерстиВ» у № 3) - розлога епітафія, відгук на смерть німецького поета Р.-М. Рільке, з яким вона і Пастернак складалися в листуванні. В«Поема ПовітряВ» (1927, опублікована в 1930 р. в празькому журналі В«Воля РосіїВ» у № 1) - художнє переосмислення безпосадочного перельоту через Атлантичний океан, досконалого американським авіатором Ч. Ліндбергом. Політ льотчика у Цвєтаєвої - одночасно символ творчого ширяння і алегоричне, зашифроване зображення вмирання людини [87]. p align="justify"> На відміну від віршів, які не отримали в емігрантському середовищі визнання (в новаторській поетичній техніці Цвєтаєвої вбачали самоціль), успіхом користувалася її проза, охоче приймають видавцями і яка зайняла основне місце в її творчості 1930-х років. В«Еміграція робить мене прозаїком ...В» - писала Цвєтаєва. Її прозові твори - В«Мій ПушкінВ», В«Мати і музикаВ», В«Будинок біля Старого ПименаВ», В«Повість про СонечкуВ», спогади про Максімільяне Волошині (В«Живе про живомуВ»), М.А. Кузміна (В«Нетутешній вітерВ»), Андрія Білому (В«Полонений духВ»), Борисові Пастернаку, Валерії Брюсова та інші, поєднуючи риси художньої мемуаристики, ліричної прози та філософії, відтворюють духовну біографію Цвєтаєвої. До прозі примикають листи поетеси до Борису Пастернаку і Райнеру Рільке. Це свого роду епістолярний роман. Також Марина Цвєтаєва багато часу приділяла перекладам. Зокрема, нею перекладені на французьку мову чотирнадцять пушкінських віршів. p align="justify"> На батьківщину Цвєтаєва повернулася в червні 1939 Але радісного повернення не вийшло, хоча на чужині вона безмірно сумувала по Росії. Чого варте одне тільки заключне чотиривірш її вірші [63:109] В«Туга за батьківщиною! Давно/Разоблаченная морока!. В»: br/>
Всяк будинок мені чужий, кожен храм мені порожній,
І все - одно, і все - єдино.
Але якщо по дорозі - кущ
Встає, особливо - горобина ... [2:107]
Незабаром після початку Великої Вітчизняної війни, 8 серпня 1941 Цвєтаєва з сином евакуювалися з Москви. Цвєтаєва і Мур опинилися в невелико...
