шник перебуває у черговій відпустці, то початком терміну відбування виправних робіт повинен вважатися перший день його виходу на роботу.
Порушника зобов'язано відбути виправні роботи до повного відпрацювання покладеного числа робочих днів. У цей термін зараховується час, протягом якого порушник не працював з поважних причин, і йому відповідно до закону виплачувалась зарплата. [5, с.17].
Також зараховується час хвороби або те, яке було надання для догляду за хворим, час, проведений у відпустці по вагітності та пологах. Не зараховується час хвороби, спричиненої сп'янінням або діями, зв'язаними з сп'янінням.
Призначення виправних робіт допускається за вчинення досить незначного кола адміністративних проступків.
Необхідно відрізняти виправні роботи як адміністративне стягнення від такого ж покарання, передбаченого Кримінальним кодексом. Останнє призначається вироком суду за вчинення злочину на строк від двох місяців до двох років і тягне за собою судимість. Виправні роботи як міра адміністративної відповідальності не тягнуть судимості і не є підставою для звільнення з роботи.
1.4 Адміністративний арешт
До осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, у ряді випадків застосовується такий запобіжний адміністративної відповідальності, як адміністративний арешт (ст. 6.7 КоАП). Адміністративний арешт є найбільш тяжким стягненням з усіх заходів адміністративної відповідальності. Це випливає з характеру здійснюваного при ге?? ом примусу і порядку його застосування. Суть стягнення полягає в часовому, короткостроковому позбавлення волі з встановленням особливого режиму утримання та можливим використанням заарештованих без оплати їх праці на фізичних роботах.
Адміністративний арешт застосовується у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб. Стаття 6.7 КоАП передбачає арешт тільки за проступки, які за своєю небезпеки наближаються до злочинів.
Арешт може призначатися лише суддею (органами державного управління адміністративний арешт не застосовується).
У ст. 6.7 КоАП не вказується, які випадки можуть розглядатися як виняткові. Однак підстави для застосування арешту містяться в конкретних статтях кодексу, що передбачають відповідні санкції. Вони застосовуються, якщо за обставинами справи і з урахуванням особи порушника інші передбачені в статті стягнення будуть визнані недостатніми. Оскільки нижня межа адміністративного арешту в законі прямо не вказано, а тривалість його обчислюється в добі (на відміну від виправних робіт, які обчислюються в днях), він призначається на строк не менше однієї доби.
Частина друга ст. 6.7 КоАП містить перелік та вказівку на осіб, до яких не може застосовуватись арешт. Згідно з ним дана міра адміністративної відповідальності не застосовується до:
вагітним жінкам;
інвалідам I і II групи;
жінкам і самотнім чоловікам, що мають на утриманні неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів;
особам, які мають на утриманні інвалідів I групи;
особам, що здійснюють догляд за старими, які досягли восьмидесятирічного віку;
неповнолітнім у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років;
військовослужбовцям, які проходять військову службу в Збройних Силах Республіки Білорусь, інших військах і військових формуваннях;
військовозобов'язаним під час проходження зборів, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, органів фінансових розслідувань, органів і підрозділів з надзвичайних ситуацій.
Всі зазначені обставини повинні бути підтверджені відповідними документами.
Застосування адміністративного арешту не тягне судимості, не є підставою для звільнення з роботи і не перериває стажу роботи. [8, с.132].
Однак щодо заарештованих встановлені певні матеріальні наслідки. Зокрема, за час перебування під арештом їм не виплачується заробітна плата за місцем постійної роботи, стягується вартість харчування і змісту.
Порядок виконання постанови про адміністративний арешт, відбування цього стягнення, а також питання трудового використання осіб, підданих арешту, врегульовані у відповідних статтях процесуально-виконавчого кодексу.
Режим утримання є одним із засобів досягнення цілей арешту. Він забезпечує:
? строгу ізоляцію, охорону і постійний нагляд за заарештованими в цілях запобігання вчинення ними нових правопорушень;
роздільне утримання заарештованих в залежності від статі, виду вчиненого правопорушення;
дотримання внутрішнього розпорядку спецустанов ОВС;
застосування до арештованих засобів виправлення і виховання (виховна робота, трудове використання).
В даний час такий режим визначено лише для порушників, заарештованих за непокору законному розпорядженню або вимо...