до 1 року; вимога заміни керівників кредитної організації; введення тимчасової адміністрації по управлінню кредитною організацією; відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій.
Але якщо заходи впливу не були дотримані повною мірою внаслідок різних причин і спостерігалося подальше постійне і тривале стан неплатоспроможності, то результат виявиться дуже плачевних - повна неплатоспроможність, без можливості її відновлення. Така організація стає банкрутом, підлягає ліквідації і продажу з метою пропорційного задоволення вимог кредиторів. Таким чином, з економічної точки зору банкрутство - процедура ліквідації та продажу майна неплатоспроможності організації. У цьому сенсі банкрутство організації виявляється окремим випадком або навіть наслідком її неплатоспроможності (неспроможності).
Неплатоспроможність не завжди виявляється непереборної не завжди завершується банкрутством як певною процедурою. У свя?? і з цим в законах слід було б окремо дати визначення «неплатоспроможності» (неспроможності) і «банкрутства».
За змістом обох законів процедури банкрутства можна розділити на два види: позасудові та судові. Позасудові процедури в свою чергу поділяються на досудову санацію (фінансове оздоровлення) і добровільне оголошення банкрутства. Справа, однак, у тому, що ніяка санація не підходить ні під одне тлумачення банкрутства, тому що її зміст полягає якраз в тому, щоб спробувати подолати тимчасову неплатоспроможність, використавши поки ще наявні для цього можливості. У такому необгрунтовано широкому тлумаченні банкрутства укладений принциповий порок розглянутих законів. Неплатоспроможність організації і наступні банкрутство безпосередньо залежить від впливу різних чинників.
До числа зовнішніх факторів відносяться наступні: зміна загальноекономічної ситуації, втрата банком довіри публіки, масове вилучення вкладів; загострення конкуренції, необгрунтовані рішення органу, що здійснює нагляд за банками; недостатній контроль з його боку, втручання акціонерів у діяльність банку та ін.
Внутрішні чинники не менш різноманітні і включають в себе некомпетентність керівництва банку, недоліки внутрішньобанківської організації та системи контролю, спекуляцію, недостатню галузеву диверсифікацію кредитів, слабкий контроль зазаемщікамі, порушення чинних нормативів, особисту залежність від позичальника, обман органу банківського нагляду, кримінальні маніпуляції та ін.
Переважна більшість банківських банкрутств зводиться зрештою до внутрішніх причин. При цьому особливе значення має помилкова кредитна політика банків. Помилки в кредитній політиці, за оцінками зарубіжних експертів, в основному зводяться до слабкого контролю за діями і фінансовим станом позичальників, до перевищення допустимих розмірів кредитів, а також до недостатньої їх галузевої диверсифікації. Втрата довіри до банку в свою чергу різко знижує його ринкову вартість, оскільки він значною мірою втрачає можливість проведення прибуткових активних і пасивних операцій.
Залучення коштів потребують підвищення ставок відсотка як компенсацію за ризик. Відтік вкладів, крім того, спонукає обмежувати активні операції, зокрема припиняти фінансування довгострокових проектів, які внаслідок цього швидко падають в ціні.
Потенційні покупці ліквідованих активів набувають їх не по повній, а за істотно заниженою ціною. Характерне для фінансової сфери взаимопереплетение капіталів у разі банкрутства однієї кредитної установи ставить під удар інші банки і підприємства, викликаючи «ланцюгову реакцію» банкрутств. Вірогідні і серйозні порушення системи розрахунків - при цьому збій в одній з ланок може легко поширитися на всю систему.
Зворотній зв'язок між процесами банкрутства і системою економічних відносин у суспільстві дозволяє визначити, який вплив процеси банкрутства надають на макроекономічні показники. З одного боку, банкрутство окремих організацій приводить до оздоровлення економіки, оскільки:
) нішу неефективного господарського суб'єкта займає конкурент, що володіє рядом переваг, які дозволили йому залишитися заможним в умовах, коли підприємство-баласт виявилося банкрутом;
) процес банкрутства дозволяє здійснити додатковий висновок на ринок грошових і майнових активів підприємства-боржника, що дозволяє кредиторам отримати свою кредитну масу хоча б частково і розширити власну фінансово-господарську діяльність;
) держава як кредитор боржника поповнює бюджети різних рівнів за рахунок отримання частини конкурсної маси;
) актуалізується проведення реорганізації організації-боржника, його фінансової реструктуризації, підвищення якості управління, зміна «неефективних» власників.
Крім того, інститут банкрутства в...