3 чол. (з них 2169 чол. поранених). Повішених повстанцями налічують бл. 2 тис. Чол. Всі ці цифри - вкрай неточні і спірні. Після 1863, як і після 1831, безліч поляків переселилося за кордон. Ці емігранти нової формації деякий час продовжували діяльність у дусі старої еміграції, але в набагато менших розмірах; незабаром ця діяльність майже затихне.
2.2 Наслідки повстання
Повстання прискорило проведення селянської реформи, при цьому на більш вигідних для селян умовах, ніж в решті Росії. Влада вжила заходів з розвитку початкової школи в Литві та Білорусі, розраховуючи, що просвіта селянства в російській православному дусі спричинить політико-культурну переорієнтацію населення.
Історик Михайло Долбілов зазначає, що після початку повстання в культивируемом владою образі поляка як противився законної влади «бунтівника, змовника і заколотника» проявилися риси заклятого ворога російського народу, уявної єдиної російської нації. Проте в широкомовних відозвах до жителів краю, влади намагалися не вживати етнонімів і акцентували увагу на соціальне походження учасників заколоту. Зокрема, відомий своєю полонофобії віленський генерал-губернатор Михайло Муравйов, намагався уникнути зайвої декларації «польськості» повстання.
За причетність до повстання було страчено 128 осіб; 12500 було вислано в інші місцевості, зокрема в Сибір (частина з них згодом підняла Навколобайкальська повстання 1866), 800 відправлено на каторгу. Враховуючи, що слідством встановлено участь у повстанні близько 77000 чоловік, можна констатувати, що всього піддалося покаранню менше 1/5 учасників повстання.
Ці цифри показують, що уряд не проявляло до повсталих тією особливою жорстокості, про яку згодом стане говорити радянська історіографія. Масові репресії зачепили сім'ї причетних до повстання, що висилаються в центральні губернії Росії. Крім того, в Литві та Білорусі було заборонено займати державні посади (зокрема, вчи?? ялин в школах і гімназіях) особам католицького віросповідання, тому поляки і литовці змушені були влаштуватися в центральних губерніях Росії. Серед нащадків таких засланих і переселенців - композитор Дмитро Шостакович і письменник Олександр Грін.
Після повстання в західних губерніях деякий час зберігалося військовий стан. Особам чоловічої статі, крім селян, заборонялося віддалятися з місця проживання більш ніж на 30 верст без дозволу місцевої влади. Польська шляхта була позбавлена ??можливості відзначати навіть сімейні свята, так як існувала заборона збиратися разом кільком людям. За цей покладався штраф. Віленський генерал-губернатор К. Кауфман в 1866 році заборонив під загрозою штрафу вживання польської мови у громадських місцях і в офіційному листуванні, носіння трауру, різних польських відмінностей.
грудня 1865 Олександр II затвердив закон, за яким усім висланим із західних губерній пропонувалося протягом 2-х років продати або обміняти свої землі, а купувати їх могли тільки православні.
У 1864 році Михайло Муравйов ввів заборону на використання латинського алфавіту і друкованих текстів на литовською мовою (діяв до 1904 р). Литовські книги продовжували друкуватися за кордоном: в Східній Пруссії і Сполучених Штатах Америки.
Висновок
Польське повстання 1863-1864 років з самого початку спричинило каральні заходи уряду. Основною формою репресій щодо учасників повстання стало посилання, масштабність і національна специфіка якої зробили її унікальним явищем в історії Росії. За участь у повстанні було вислано понад сорок тисяч чоловік, в число яких входили представники всіх існували в той час станів, особи різного майнового стану, віку і навіть громадянства. Історія дореволюційній Росії не знає іншого прикладу настільки численною адміністративної та судової заслання за політичні злочини.
Потрібно сказати, що повстання це було польським за духом і своєї мети - відродити незалежну Польщу в кордонах 1772 р, тобто повернути «забрані» Росією колишні східні провінції. Державну майбутність своєї країни польські патріоти бачили не в етнічних межах проживання польського народу, а в колишніх кордонах з включенням українських, литовських і білоруських земель. Ця ідея була стійкою традицією їх політичного мислення.
У боротьбі польських повстанців з російськими військами і адміністрацією в білоруських губерніях простий народ не залишився стороннім спостерігачем подій. Ні обіцянками, ні погрозами, ні терором не змогли повстанці змусити селян виступити на підтримку польської свободи. Русское уряд виступив захисником їх інтересів при проведенні земельної реформи, здійснило комплекс заходів щодо зміцнення в краї «Православ'я і російської народності». Сільські караули, припиняти діяльність повстанських загонів, письмові вираження лоял...