смерті Всеволода в 1212 році почалася боротьба за престолонаслідування між шістьма його синами, в яку дуже скоро (хоча і не по своїй волі) втрутився Новгород.
Ярослав Всеволодович, який претендував на Новгород, захопив Волок Дамський і Торжок, заборонивши пропускати вози із зерном в Новгородську землю, що страждала від неврожаю. Почався страшний голод, трупи лежали навіть на вулицях, повідомляє літописець. Новгородці звернулися за допомогою до досвідченого воїну, правнуку Володимира Мономаха Мстиславу Удалому, який князював у них двома роками раніше.
Мстислав, у свою чергу, попросив підтримки у родичів в Смоленську, Пскові та Києві. У 1216 році в битві на р. Липиці поблизу Юр'єва - Польського новгородсько-смоленські війська вщент розбили володимирців, винищивши кілька тисяч воїнів, і віддали князівство ненавидів братів Костянтину.
До переможеним поставилися милостиво - Ярослава перевели на князювання в Переяславль - Залеський, а Юрія - у віддалений Городець. Костянтину, однак, довелося примиритися з Юрієм, бо в Городець поїхав і єпископ суздальський і Володимирський Ніфонт. Щоб повернути його, князі зійшлися на тому, що після смерті Костянтина князем стане Юрій. Кілька місяців потому Костянтин помер, і Юрій правил у Володимирі аж до своєї загибелі в бою з монголами в 1238 році. Але навіть ці чвари не змогли підірвати могутності Володимиро-Суздальської Русі.
У 1220 році Юрій Всеволодович організував успішний похід на волзьких булгар, в 1221 році започаткував Нижній Новгород, успішно воював з мордва.
На півночі важливим центром став Новгород, що сильно відрізняється від інших російських земель. У 1136 році місто стало республікою, і останні новгородські князі були, по суті, найманими воєначальниками. Економічне процвітання Новгорода забезпечували міцні торговельні зв'язки із Західною Європою.
Але не все було гладко. У XIII столітті новгородці піддалися прямої агресії з боку Швеції і хрестоносців, закріпилися в Прибалтиці на початку XII століття. Вже в 1212 році Мстислав Удатний відбивав атаки Ордена мечоносців (відомого також як Лівонський орден, згодом поєднаного з більш сильним Тевтонським орденом) на західному кордоні Новгородської землі. Доводилося Новгороду рахуватися і з Володимиро-Суздальської землею, оскільки від неї залежали поставки хліба з Північно-Східної Русі.
На початку XIII століття новгородцям вдалося укласти угоди з містами Ганзейського союзу. Перемога в битві на Липиці на деякий час позбавила новгородську республіку від домагань володимиро-суздальських князів. Сім років потому, в 1223 році, новгородським князем стає Ярослав Всеволодович. Ярославу відразу ж довелося виступити на захист західних кордонів, і в 1224 році він завдав поразки мечоносців під м Юрьевом.
Однак справжня боротьба на північно-західних рубежах ще тільки розгорталася.
Третім найважливішим центром предмонгольское Русі стало Галицько-Волинське князівство, простиравшееся від Карпат до Дунаю. Плекання його, як втім, і Північно-Східної Русі, неабиякою мірою сприяв занепад Києва. Галицьке князівство не зазнало такого натиску степовиків, як південноруські землі, і спиралося на давні зв'язки з Польщею та Центральною Європою. Але в другій половині XII століття його не оминули внутрішні конфлікти.
Княжий з 1153 Ярослав Осмомисл вступив в жорстоке протиборство з боярами, сторону яких взяли його дружина княгиня Ольга і син Володимир. Дійшло навіть до того, що Ярослав був заарештований, вірні йому половці перебиті, а коханка спалена на багатті. Однак Осмомисла вдалося зберегти свою владу. Він не пробачив Володимира і залишив спадкоємцем сина своєї загиблої коханки - Олега. Після смерті Ярослава в 1187 році в Галицькій землі заколот спалахував за заколотом, і лише через два роки, втікши з ув'язнення і заручившись підтримкою Фрідріха Барбаросси, Володимир утвердився на престолі.
У 1199 році галицьким князем став Роман Мстиславич, до того княжив у Волині. На короткий час йому вдалося об'єднати під своєю владою Волинь, Галичину і Київське князівство. Сучасникам здавалося, що це початок відродження колишньої Русі. Романа називали «самодержцем». Однак в 1205 році Роман, постійно воював з угорськими та польськими феодалами, потрапив зі своєю невеликою дружиною в засідку і був убитий.
Його чотирирічний син Данило ледве уникнув смерті після загибелі батька: вихователь виніс хлопчика на руках через підземний хід. Лише в 1234 році Данилові вдалося затвердити свою владу, а до того часу Галицько - Волинську Русь роздирали усобиці, князівство розпалося на уділи і в якийсь момент виявилося під владою Угорщини.
Політична ситуація в Південно-Західної Русі перебувала під сильним впливом бояр і ...
