тривалістю.
У процесі еволюції боротьба за існування вимагала від тварини тривалого підтримки високого рівня активності, тобто якраз витривалості. Саме це вимога закладена і в генетичному коді живого організму, тому тривала відсутність м'язової активності веде до зниження функціональних резервів усього організму. У першу чергу від цього страждає найслабше функціональна ланка - серцево-судинна система. Недарма тому паралельно зі зниженням частки м'язової активності у побутовій, дозвільної та професійної діяльності людини в історії XX століття йшло зростання частки серцево-судинної патології, і в даний час близько 52% всіх смертей пов'язують саме з нею. З іншого боку, накопичується все більше даних про благотворний вплив вправ на витривалість на стан кардіореспіраціі, тобто діяльності серцево-судинної і дихальної систем. При цьому збільшується кількість перекачується серцем крові, а діяльність його разом з тим виявляється більш економною. Важливим ефектом таких вправ є хороша еластичність артеріальних стінок. Основним критерієм ефективності тренування витривалості є економічність діяльності організму: знижується активність обміну речовин і падає споживання кисню у спокої, частота пульсу і частота дихання, відбувається ефективне очищення організму від шлаків і зростання кількості еритроцитів у крові (причому не за рахунок збільшення тривалості життя старих, азасчет більш активного формування нових).
У тренуванні витривалості особливе значення мають циклічні вправи: ходьба, біг, плавання, лижі, велосипед, ковзани, веслування та ін. Оптимальний варіант їх виконання - аеробний (коли пульс не перевищує 120-150 ударів за хвилину ), найефективніша тривалість виконання - 40-60 хвилин, а частота повторень - 3-5 разів на тиждень.
Витривалість тренується при обов'язковій наявності стомлення як закономірною реакції організму на навантаження. При цьому остання повинна характеризуватися певними тривалістю і інтенсивністю роботи, кількістю повторень, інтервалами відпочинку - різні взаємини цих факторів дають і різні тренувальні результати.
Витривалість показана як засіб фізичної культури представникам всіх віків; особливо велике її значення для осіб похилого та старшого віку. [19].
Спритність відображає здатність людини виконувати доцільні руху відповідно до умов часу, місця і швидкості зміни ситуації. Тобто спритність дозволяє людині добре відчувати простір і час і за рахунок високої і точної координації скорочення і розслаблення відповідних м'язових груп швидко і доцільно перебудовувати свої рухи. [18].
Спритність як фізична якість органічно пов'язана з силою, швидкістю, витривалістю, гнучкістю і ступенем розвитку кожного з цих якостей. Однак основне значення для неї мають рухливість, сила і врівноваженість процесів збудження і гальмування в ЦНС. Саме вони визначають своєчасність і силу зміни скорочення потрібних в даний момент груп м'язів і розслаблення тих, напруга яких заважає або протидіє першим. Зайве ж напруга або нераціональне розслаблення працюючих м'язів обмежує точність, координацію і своєчасність рухів, знижує результативність, спотворює точність рухів і призводить до швидкого стомлення.
При тренуванні спритності слід звернути увагу на наступні обставини: раціональне розслаблення м'язів досягається за допомогою вправ, що виконуються без напруги, вільно, розслаблено; виховання почуття рівноваги досягається зміною положення тіла в просторі в ускладнених умовах (з використанням обтяжень, ускладненою опори, незвичних поз і т.д.); виховання почуття простору і часу досягається вправами на точність рухів.
Спритність з погляду здоров'я має особливе значення для економізації рухових функцій у процесі життєдіяльності та попередження травматизму в побуті та на виробництві. Ось чому особливо важливо вже з дитячих років навчити дитину не тільки уникати умов, які можуть призвести до травм, а й правильному угрупованню тіла в момент падіння (вперед, назад, убік і т.д.). Причому дії дитини в момент падіння повинні бути доведені до автоматизму і здійснюватися навіть без контролю свідомості - в цьому випадку міцний навик збережеться у людини на все життя. У старших віках, коли наслідки падіння стають особливо небезпечними, а рухливість нервових процесів, що лежить в основі спритності, знижується, слід знову відновлювати і тренувати навички «правильного» падіння. [2].
Гнучкість як фізична якість характеризує здатність людини виконувати рухи в суглобах з максимально можливою амплітудою.
Гнучкість багато в чому залежить від анатомо-фізіологічних особливостей суглобів і оточуючих їх м'яких тканин - м'язів, сухожиль і зв'язок. Виділяють гнучкість загальну - як рухливість у всіх (або багатьох) суглобах, що дозволяє виконувати руху м'яко, еластично і з велико...