а диких гірських конях, і військові ігри з мечем, списом і щитом, і полювання за бранцями з довгим арканом, і веселі гулянки у батькового вогнища, і розповіді його старих воїнів про давні походах, боях, перемогах, казки бабусь про славні царських синів в далеких країнах. Став син хана похмурий і мовчазний, занурився у думи, відмовлявся від їжі і пиття, не знаходив спокою, мовчав, не сміючи зронити слова про свою злочинну пристрасті до дочки ворога, розмірковував без сну ночами і сумував так, що пожовтів, сохну і став схожий хіба на тінь свою. Так далеко завела його прихована від усіх любов.
Глибоко сумував старий хан, дивлячись на скорботну зміну в улюбленому синові. Наполегливо допитувався він від нього про причину його туги, але юнак мовчав, як могила. Закликав хан майстерних чаклунів, щоб його вилікувати, але ті не знаходили ніякої хвороби, і марні були всі їхні заклинання від лихого ока. Намагався хан розвеселити сина танцями невільниць, жартами придворних насмішників, військовими забавами, Зурна і сантирамі. Але ніщо не допомагало, принц залишався похмурий і похмурий, і не міг батько розгадати таємниці його печалі.
Закликав тоді старий хан до себе верховного жерця Иблиса і доручив йому в що б те не стало дізнатися причину скорботи сина. Той став стежити за кожним його кроком, словом і зітханням, але нічого не міг помітити. Нарешті, коли в одну ніч юнак забувся короткої дрімотою, верховний жрець підкрався до нього, припав вухом до його ворухливим уст і почув виразне: В«О, Зехра, Зехра!В» і слова великої любові і печалі.
Довго ворожив хан зі своїм жерцем, про кого шепотіли вночі уста юнака, але не могли ніяк здогадатися. Довго питали вони всюди, але не знайшлося в усьому ханстві жодної дівчини на ім'я Зехра. Стали вони тоді закликати віщунів і ворожити на ім'я В«ЗехраВ». І здогадався один з чаклунів і вказав, що Зехра живе по той бік гір на березі Великого моря. Опитали вони бранців із аллахових джинів і дізналися усю правду.
У старому хані тривога змінилася страшним гнівом. Зраду побачив він у злочинній пристрасті сина, зраду батькові, племені і його древнього богу ібліса. Він заборонив синові навіть і думати це про проклятої чужинці, обсипав її ім'я страшної лайкою, погрожував юнакові укладанням і батьківським прокляттям і встановив за ним суворий нагляд. Одна згадка про іновірних сусіді-хані і його племені призводило старого в люту лють.
Та не такою була тверде серце юнака-принца, щоб можна було погрозами вигнати з нього риси коханої. Бачачи неприборкність гніву свого батька, він про себе твердо вирішив бігти потайки з меж влади грізного батька і пробратися у що б то не стало за гори в приморську країну аллахових джинів, до мрії свого серця, щоб хоч єдиний раз поглянути на свій кумир і зцілити душу свою єдиним поглядом її прекрасних очей.
Довго, довго розмірковував сумний юнак, як йому виконати своє рішення, як обдурити батька і поставлений ним нагляд. Ніхто не міг йому допомогти в його планах, крім його старого відданого слуги, дядьки, який виростив його змалку і душу свою готовий був покласти, щоб виконати бажання вихованця. Старик дістав потайки плаття чабана і в одну темну грозову ніч поклав згорнуте з соломи опудало на ложі принца, а сам з переодягненим юнаків прослизнув повз палацової варти, прокрався глухими похмурими провулками до міської стіни, відшукав йому одному відомий підземний хід, що вів зі старого зруйнованого підвалу під муром назовні - у найближчий ліс, в приховану печеру. Тільки тут втікачі зупинилися на хвилину, щоб зітхнути, але зараз же обережно ковзнули далі по глухих лісах, по скелях і прірвам, без доріг і стежок, по нетрях, куди не ступала нога мандрівника, і де тільки гірські козли стрибали зі скелі на скелю, не боячись стріли мисливця, та похмурий борсук копошився по щілинах, клацаючи горіхи.
Так бігли вони всю ніч все вище і вище в гори і до світанку піднялися на саму яйлу. Безлюдна була Яйла, що служила кордоном між обома ханствами, страшилися показуватися сюди джини і з того і з іншого сторони, але все ж побоялися втікачі денного світла, сховалися в похмурій печері і дочекалися вечори. У темряві другий ночі вони обережно прокралися по небезпечним скелях і провалів Яйли і ковзнули в ліси південного схилу. Пробираючись між сторожовими постами аллахових джинів, між стоянками мисливців і кошами чабанів, остерігаючись їх лютих собак, спустилися втікачі на ранок до прибережних скелях.
Важко було бігти з батьківського палацу і рідного племені, важко було пробратися непоміченими через непрохідні гірські лісу в чужу, ворожу країну, але найважче було проникнути в палац правовірного і побачити його пильно оберігається красуню-доньку. Довго шукав випадку та вигадував ханський син способи втілити свою мрію, - нічого не допомагало. Його проганяла варта, рвали сторожові собаки, високі огорожі і міцні запори перепиняли йому шлях.
Вирішили, нарешті, втікачі придумати хитріст...