влади Царя і про скорботах для Росії». Отець Зосима «уникав говорити про це докладно, і тільки наступні події - настання всесвітньої війни і вибухнула в зв'язку з нею велика і грізна російська революція - стали виявляти виконання його загальних пророцтв». Передбачаючи майбутню долю обителі старець передрікав, що «і стіни затремтять, і камені-то преворотятся» і т.д. Відомі його пророцтва і про другу світову війну. Також в «Квітнику» наводяться численні розповіді сучасників старця, також говорять про його дивовижний дар прозорливості ..
Про всіх інших схимника (не мають сану), в 1913 році настоятель дав один і той же відгук, ще раз характеризує глибину схимницький служіння -" живе безмовно, виконуючи кожен молитовний борг свій у міру сил перед судом власної совісті».
У «Соловецькому квітнику» особливо згадуються ще кілька схимників Соловецького монастиря.
Іеросхідіакон Арсеній (Помазкін) (?? списках 1913 ієродиякон Антоній), «на прізвисько Кульгавий, з причини кульгавості своєї», був відомий особливою любов'ю до молитви, «вставав задовго до полуношниці і починав своє келійне правило багатьма поклонами, незважаючи на хвору ногу».
Ієросхимонах Феодор (Трофімов) (у списках 1895 ієромонах Філарет), який більше 20 років перебував духівником монастиря, також мав особливі дари від Бога. «Деякі з його однолітків і співслужителів біля престолу Божого, а також його найближчі наставляти і учні вважали його великим старцем». Ієросхимонах Феодор «був лагідний, смиренний. Милостивий - так звали його братія за нищелюбие ». Відомі випадки прозорливості цього старця. Приміром одному ченцеві настоятель благословив прийняти священний сан, монах ж став відмовлятися. Присутні при цьому «о.Феодор, суворо глянувши йому в очі, сказав:« Великим будеш ієромонахом. Будеш духівником, та ще на моєму місці »». Дані списків дають підстави припускати, що цим ченцем був духівник монастиря в 1913 році ієромонах Геронтій (Чурилов), який прийняв дияконський сан незадовго до смерті старця Феодора в 1899 році.
Такі були схимники Філіппової пустелі, своєрідному «святому святих» Соловецької обителі.
Однак і в списках ченців, і в «Соловецькому квітнику» ми знаходимо свідчення і про простих ченців і послушниках, також відрізнялися високою духовним життям. І, треба відзначити, не завжди настоятельські оцінки відповідали тому, що говорили про деякі ченців і послушниках сучасники.
Одним з яскравих прикладів «скупості» настоятельскіх оцінок є наведений в «Соловецькому квітнику» розповідь про старця Діонісії (ченця Данила), який більшу частину життя в монастирі (41 рік з 44) прожив послушником і оцінювався настоятелями поряд з іншими послушниками « хороших якостей »життя.
«У подробицях життя його в описах не відзначилася, і збереглося дуже мало відомостей про його подвиги і благодатних випадках великого дару прозорливості, переданих серед братії усно» - наголошується в «Соловецькому квітнику». Там же наводяться кілька явних випадків прозорливості старця. Старець «проходив у монастирі чимало послухів, але не довго бував на них - не уживався і явно Блажей <...> У 1884 або 1885 його перевели на Голгофу, в Розп'ятський скит (почасти як невиправного), де він і прожив решту днів своїх, віддавшись цілком молитовному подвигу і духовного діяння ». Монастирська братія «вважала батька Данила істинним подвижником благочестя і свято шанують його пам'ять і по цей час. Нікого він не боявся по-людськи...
