періодичних плевральних аспірації. Досі був тільки один такий зареєстрований випадок в 1986 році. Шляхом розгляду еволюції післяопераційного періоду пацієнта, очевидно, що існує прямий причинно-наслідковий зв'язок між загрудинное зобом і плевральним Хілезний випотом. В даному випадку, збільшена щитовидна залоза, як видається, призвела до хілотораксе, у зв'язку з подальшим стисненням грудної протоки і брахіоцефальних судин.
Дослідження Lori Fritts, Norman Thompson (1994), демонструють аналіз 100 пацієнтів з загрудинної зобом, ускладненим компресійним синдромом. За даними авторів дослідження, вісімдесят три пацієнта (82%) скаржилися на задишку, кашель, свистяче дихання, або нічну задишка. Тридцять сім пацієнтів (36,6%) повідомили про виражену дисфагії. Прогресуюча захриплість або зміна голосу були відзначені у 14 (13,9%) пацієнтів. Три пацієнта повідомили про втрату ваги в якості основного симптому і 4 пацієнтів про нападах стенокардії. Двом пацієнтам потрібна тіреоідектомія у зв'язку з надзвичайно гострими респіраторними розладами. Синдром верхньої порожнистої вени був у 14 пацієнтів (13,9%). Багато пацієнтів з симптомами збільшеною щитовидної залози були обізнані про це раніше, у віці від 15 до 20 років, перш ніж звертатися за хірургічним лікуванням.
У роботі А. Г. Висоцького, Ю. А. Сидоренко, С. І. Гюльмамедова, Д. В. Вегнера, С. Ю. Китова (2010), присвяченій критеріям оцінки синдрому щейно-медіастинальної компресії при патології щитовидної залози, розроблені кількісно-обгрунтовані показання до оперативного втручання у пацієнтів з синдромом шийно-медіастинальної компресією при патології щитовидної залози, з урахуванням порушень кровотоку по магістральних судинах шиї і верхнього середостіння. Робота заснована на аналізі результатів лікування 128 хворих з патологією щитовидної залози шийно-медіастинальної локалізації, що знаходилися в клініці з 2003 по 2008 роки. Проведено порівняльний аналіз двох груп пацієнтів залежно від наявності клінічних ознак компресійного синдрому: без клінічних ознак здавлення (37 хворих) і з наявністю суб'єктивних і об'єктивних ознак компресії (91); З метою збільшення достовірності отриманих даних функціональні методи дослідження, зокрема дослідження функції зовнішнього дихання і гемодинамічні показники, отримані при ультразвуковому дуплексному скануванні судин шиї, були доповнені і зіставлені з даними комп'ютерної томографії органів шиї і середостіння.
При оцінці гемодинамічних показників, отриманих при ультразвуковому дуплексному скануванні судин шиї, увага приділялася швидкості кровотоку за загальними сонних артеріях, внутрішнім сонним і хребетних артеріях з урахуванням асиметрії кровотоку. При аналізі венозного кровотоку показники отримували шляхом дослідження яремних, підключичних і хребетних вен. Так само враховувалися адаптивні вигини судин в залежності від локалізації патологічного утворення. Дослідження функції зовнішнього дихання проводилося з метою виявлення ступеня обструкції проксимального відділу трахеобронхіального дерева, як основний показник оцінювалася об'ємна швидкість форсованого видиху в початковій частині низхідній гілці кривої потік/об'єм. Топографоанатомічному взаємовідношення органів шиї та середостіння оцінювалося за даними комп'ютерної томографії з рас-четом коефіцієнта обтурації верхньої грудної апертури (патент України № 39722 від 10.03.2009г.). Даний коефіцієнт розраховувався як співвідношення загальної площі верхньої грудної апертури до площі, займаної збільшеною щитовидною залозою мінус площа просвіту трахеї, за формулою:
хвороби щитовидної залози
де КОВГ - коефіцієнт обтурації верхньої грудної апертури, S (ВГА) - площа верхньої грудної апертури, S (щж) - площа займана щитовидною залозою, S (птр) - площа просвіту трахеї. При аналізі даних, отриманих в групах порівняння, виявлено, що в першій групі, у пацієнтів з відсутністю клінічної симптоматики, порушення вентиляційної здатності легень не корелювали зі ступенем збільшення щитовидної залози, а були обумовлені супутньою патологією бронхолегеневої системи. Незважаючи на безсимптомний перебіг, були виявлені і порушення кровотоку, в більшості випадків проявлялися адаптивним вигином судин.
У випадках інвазивного росту раку щитовидної залози мали місце локальні гемодинамічні зрушення, в основному за рахунок зменшення швидкості венозного повернення по ураженим яремних венах і як наслідок, збільшенням швидкості венозного кровотоку по контралатеральной і хребетним венах до 35 см/ сек. Коефіцієнт обтурації верхньої грудної апертури в даній групі знижувався до 15. Найбільш різноманітні і клінічно значущі показники виявлені у пацієнтів другої групи. Коефіцієнт обтурації верхньої грудної апертури варіював в межах 10-15. Так, при односторонньому збільшенні щитовидної залози в зоні верхньої грудної апертури відзначено пр...