жливу роль грає також ситуація спілкування. p> Етикет визначає і норму поведінки. Прийнято чоловіка представляти жінці, молодшого за віком - старшому, співробітника - начальнику.
Офіційні й неофіційні зустрічі починаються з привітання. У російській мові основне вітання - здрастуйте. Воно сходить до старослов'янського дієслову здраствувати, що означає "бути здоровим", тобто здоровим. Крім цього існують вітання, що вказують на час зустрічі:
Доброго ранку! Добрий день! Добрий вечір! p> Спілкування передбачає наявність ще одного доданка, ще одного компонента, який проявляє себе на всьому протязі спілкування, є його невід'ємною частиною, і, в той же час норма вживання і сама форма доданка остаточно не встановлені. Йдеться про звернення. p> Звернення споконвіку виконувало декілька функцій. Головна з них - привернути увагу співрозмовника. Крім цього, звернення вказує на відповідний ознака, воно може бути експресивно і емоційно забарвленим, містити оцінку. Так, відмінною рисою офіційно прийнятих звернень на Русі було відображення соціального розшарування суспільства, такий його характерною риси, як чиношанування. У Росії до ХХ століття зберігалося поділ людей на стани: дворяни, духовенство, різночинці, купці, міщани і т.д. Звідси і звернення " Пан", "пані" - до людей привілейованих груп; "Государ", "шановна пані" - для середнього стану і відсутність єдиного звернення до представників нижчого стану.
У мовах інших цивілізованих країн існували звернення, які використовувалися і до людини, що займає високе положення, і до пересічному громадянину: містер, місіс, міс; сеньйор, сеньйора, сеньйорита і т.д.
Після Жовтневої революції в Росії особливим декретом скасовуються всі старі чини і звання. Замість цього набувають поширення звернення "товариш" і "громадянин". З зростанням революційного руху слово товариш набуває суспільно-політичне значення: "однодумець, що бореться за інтереси народу ". У перші роки після революції це слово стає основним зверненням в новій Росії. Після Вітчизняної війни слово товариш поступово починає виходити з повсякденного неофіційного звернення людей один до одного.
Виникає проблема: як звернутися до незнайомої людини? На вулиці, в магазині, в міському транспорті все частіше чується звернення чоловік, жінка, дід, батько, бабуся, хлопець, тітонька і т.д. Подібні звернення не є нейтральними. Вони можуть сприйматися адресатом як неповагу до нього, навіть образа, неприпустиме фамільярнічаніе. Слова чоловік, жінка порушують норму мовного етикету, свідчать про недостатню культурі мовця. У такому випадку переважніше починати розмову без звернень, використовуючи етикетні формули: будьте люб'язні, будьте ласкаві, вибачте, вибачте. Таким чином, проблема загальновживаного звернення в неофіційній обстановці залишається відкритою.
2. Етикетні формули. У кожній мові закріплені способи, вираження найбільш частотних і соціально значущих комунікативних намірів. Taк, при вираженні прохання в прощенні, вибаченні прийнято вживати пряму, буквальну форму, наприклад, Вибач (те), Пробач (те).
При вираженні прохання прийнято представляти свої "інтереси" в непрямому, небуквального висловлюванні пом'якшуючи вираження своєї зацікавленості і залишаючи за адресатом право вибору вчинку; наприклад: Чи не міг би ти зараз сходити в магазин?; Ти не сходиш зараз в магазин? При питанні Як пройти. .? Де знаходиться. .? також слід випередити своє питання проханням Ви не могли б сказати?; Ви не є скажете. .?
Існують етикетні формули привітань: відразу після звернення вказується привід, потім побажання, потім запевнення у щирості почуттів, підпис. Усні форми деяких жанрів розмовній мові також у значній мірі несуть друк рітуалізаціі, яка обумовлена ​​не тільки мовними канонами, але і "правилами" життя, яка проходить в многоаспектном, людському "і Вимірювання питомого ". Це стосується таких ритуализованной-них жанрів, як тости, подяки, співчуття, привітання, запрошення. Етикетні формули, фрази до випадку - важлива складова частина комунікативної компетенції; знання їх - показник високого ступеня володіння мовою.
3. Евфемізація мови. Підтримання культурної атмосфери спілкування, бажання не засмутити співрозмовника, не образити його побічно, ні. викликати дискомфортний стан - все це зобов'язує мовця, по-перше, вибирати евфемістичні номінації, по-друге, пом'якшувальний, евфемістичний спосіб вираження.
Історично в мовній системі склалися способи періфрастіческая номінації всього, що ображає смак і порушує культурні стереотипи спілкування. Це перифрази щодо відходу з життя, статевих відносин, фізіологічних відправлень; наприклад: він покинув нас, помер, пішов з життя; назва книги Шахетджаняна "1001 питання про це" про інтимних відносинах. Пом'якшуючими прийомами ведення розмови є також непряме інформування, алюзії, натяки, які дають зрозуміти адресат...
