ня дітей. Поняття В«печаловатьсяВ» означало протегувати, старанно і ревниво піклуватися про кого-небудь, зокрема про сиріт, ставитися до них як до рідних, заступатися за них. Тому в народі опікуна називали печальник. За словником В. І. Даля, печальник - благодійник, наставник, що виявляє до підопічних милосердя і ревність, що виконує обов'язки батьків [3]. p align="justify"> Відомості про опекунах, заволоділи майном підопічних, а також про вітчимів-розтратник містяться в новгородському берестяної грамоти № 112, що відбила складність ситуацій у боротьбі за спадок. Докладно описаний аналогічний конфлікт у Києво-Печерському патерику в оповіданні про ченця Захарії. У всіх складних ситуаціях В«Руська ПравдаВ» вносила певний порядок на захист прав та інтересів дітей і перешкодила сваволі з боку опікунів та інших осіб, що гарантувало сиротам нормальні умови для виховання та розвитку. [6]
Таким чином, милосердя та благодійність становили важливу частину життя стародавніх слов'ян. Серед традицій і форм допомоги та взаємодопомоги важливе місце відводиться турботі про дітей-сиріт - вони, як і всі діти, виховувалися в дусі взаємодопомоги, гостинності, поваги до старших, гуманістичних традицій слов'янського народу. p align="justify"> Висновок
Турбота про неповнолітніх своїм корінням сягає далеко вглиб історії. Потреба в ній існувала в усі часи, навіть в епоху панування великої патріархальної сім'ї. І завжди вона пов'язана з заміною батьківської влади. Саме цей мотив, це обгрунтування і це виправдання заклади опіки і проявляються у всіх народів. p align="justify"> Складається парадигма допомоги і підтримки являє собою складну сукупність історичних суспільних форм захисту та навчань, традицій і звичаїв, законів та індивідуальних дій і вчинків. Історичні традиції та моральні цінності російського народу, що грали важливу роль у його житті протягом багатьох століть, не втратили свого значення досі. Йдеться про гуманні традиціях милосердя та благодійності, турботи і жалісливого відношення до немічних і знедоленим людям, традиціях демократизму, общинності і колективізму, закладених ще в давньоруський період нашої історії і збереглися в глибинах народної свідомості і буття. З прийняттям на Русі християнства традиції гуманного, жалісливого відношення до немічних і знедоленим людям і особливо - до дітей, як найбільш беззахисним і вразливим серед них, отримали своє закріплення в різних формах милосердя та благодійності, які існували на всіх етапах подальшого розвитку російського суспільства і держави .
Список використаних джерел
1. Алексєєв, С.В. Слов'янська Європа V-VI століть/С.В. Алексєєв// - М.: Вече, 2005. - 216 с. p align="justify">. Антологія педагогічної думки Древньої Русі і Руської держави XIV-XVII ст. /Уклад.: С.Д. Бабишин, Б.М. Мітюров. - М.: Просвещение, 2005. - С. 34, 66. p align="justify">. Бадя, ...