традиції колись гордого і славного народу: В«За едення часом станемо, вий се НЕ сте още готові, манджата ві се още неувряла, се тряба да чакам. ... Так таборі і тя з време, като сяко Моміч, та земе да полів на баща сі, та попрімете і поочісті з к'щі, да ми пріготві кафето, да ми пооб'рші калевріте В»(В« Ви ще не готові, потрібно чекати, поки час настане, не всі ви ще зготувати. Не весь стіл з чарками повний ... Бо сказано, добра дочка нехай прийде, візьме вона хліб з поля батька свого, прийме в спадщину будинок і очистить його, і приготує каву, і ув'язнює черевики ...) [12]. Сама по собі мова Коста-Хаджі явно стилізована під біблійні сентенції, беззлобно пародіюючи їх. Подібний же прийом використовував великий єврейський письменник Шолом-Алейхем у своєму В«Тев'є-молочникаВ», де головний герой, - теж батько сімейства, - на кожне слово приводив перекручену їм В«цитатуВ» з Писання. p> Однак загальний зміст неї став від цього менш значимий. Стіл і вогнище, - найважливіші атрибути сімейної громади, - були віддані забуттю. Будинок позбувся свого патріархального, милого серцю старого батька, укладу. p> Та й самому "патріарху" Коста-Хаджі важко підтримувати міцні традиції старовини, адже сам він виглядає трохи Чи не як експонат з музею, елемент іншої, що давно пішла культурної традиції. У ремарці описана його одяг: В«з потурили, ферменную, фе, седнал на мендерліка, з д'л'г чібук В»(В« в свиті і шароварах, на голові - феска, сидить на лавці, тримаючи в руках трубку з довгим чубуком В») [13]. Сам його нарочито ортодоксально-східний вид - більш ніж явна антитеза сучасності, до яких пристрастилися його дружина і діти.
Болгарська мати Злата, яка за самою своєю природою мала б утримати сім'ю від зла, і продовжувати рід, у п'єсі доходить просто до абсурду, потураючи перетворенню своїх дітей в щось інше. Дімітракі (брат Анки) і сама Анка дуже пишаються тим, що стали схожі на французів, і мама їх підтримує в цьому: В«Виж, като сі Доде від Авропата, как'в са змінив. Попрілічал на френчі: сякаш НЕ е наш сін В»(В« Подивіться тільки, який пишний Аврора тут з'явився? Фрак надів - і ніби не наш син став ... В») [14]. Анке вона каже: В«Като са накічі, сякаш НЕ е б'лгарка ... Тобі Анка ти мяза на с'ща вранцузойка В»(В« Ти вже і не болгарка зовсім ... Ти, Анка, мадама зовсім стала Французко В») [15].
. Нічим не стримувані, брат і сестра стали зовсім не схожі на своїх батьків, не тільки зовні, але і внутрішньо отруїлися В«іноземщиноюВ». Особливо болючим є для автора В«Кріворазбранатой цивілізаціїВ» заміна мови, який є однією з важливих, якщо не найважливішою характеристикою національної самоідентифікації. Мова Дімітракі і Анки донезмоги засмічений псевдо-французькими словами-В«виродкамиВ», про які дуже влучно сказав Грибоєдов: В«суміш французького з нижегородськимВ». p> Неприпустиме заперечення батькових вдач дуже скоро переростає в заперечення самих себе: В«Так не ми ставаше баща. Защо панів ма е дав д'щеря на єдиний європеєць, на єдиний цивілізований баща? В»(В« Не, ну як можна мати такого батька? Чому Бог не дав мені, такої європейської дочки, цивілізованого батька? ") [16], і Дімітракі:В« Так знаючи, че има (показва з пр'ста сі) толкозі Месо Б'лгарскі у мене, отрязвам го і го хв'рлям на кучетата В»(В« Так знай я, що там (вказує на себе пальцем) є хоч трохи м'яса болгарського, вирізав би його і кинув би псам! ") [17]. Це спотворення болгарської особистості, хоч і подана автором у гротескному плані, що не може пробачити Войников своїм героям. p> моралізуючи на тему патріархальності і правильного способу життя, автор прямо вказує на винуватця хаосу в системі цінностей болгарської сім'ї - В«мусьюВ» Маргаріді, покаравши його безславної смертю. Це символічне відплата злу, яке дерзає порушити мир в рідній для Войнікова країні, посіяти розбрат і всюди творити свою чорну, розтліває справу. Саме душевний біль, тривога за тільки-тільки почала відроджуватися Болгарію, і особливо за її молодь, змусило Войнікова спотворити жанр комедії, вплітаючи в неї трагічний фінал. p> Яскраво і сильними, впевненими штрихами малюючи модель болгарської самосвідомості, вітаючи що почалося відродження, драматург показує в п'єсі її повний антипод. У рамках національної ідеї, яку він вивів у своїх історичних драмах, Войников дає болгарам урок, поєднуючи його з патріотичним ентузіазмом. Прямо випливають з всього попереднього досвіду історії наступним кроком мало б стати створення національного болгарської держави, в якому вільні і щасливі болгари заживуть на славу, що не відторгаючи при цьому всього іншого людства. Всіма силами наближаючи зорю цього прекрасного дня, Войников, все ще повний страху і сумнівів, задається найголовнішим питанням про національної ідентифікації: В«Хто ми, болгари? В», адресуючи його сучасникам. І, з позицій притаманною театральності динамічної умовності, намагається відповісти на це питання. p> Драматична колізія, ство...
