УСІ досліднікі, альо НЕ всегда трактують це як перевага Літопису. Так, В.Іконнніков вважаєтся красномовства Величка недоліком: "У зв'язку з ЦІМ виклад відомої події, й достатньо короткої у Самовидця и даже Грабянки, розвівається в Поширеними описание, якій не всегда узгоджується з істіною, что пояснюється тенденцією автора ее "Висловіть", тоб викластись пішномовно або мальовничо. Така его Розповідь про смерть Чаплинського, на невірність Якої Вказував ще Максимович "[18]. Отже, Самійло Величко позбав в загально рісах дотрімується ренесансно-класицистичних Принципів, у Першу Черга це стосується композіції, причинно-наслідкового зв'язку подій, чіткого усвідомлення Явища першорядного значення І Менш ВАЖЛИВО (як того ї вімагають положення Теорії). У поетіці та стілістіці Літопису, у засобой творення образів, у манері інтерпретації подій знаходимо розмаїття Прикмета бароко - "Вішуканій, надмірного ї роздутого поетичного стилю", унікат Якого в історічному творі настійно Вимагай Ф. Прокопович. У бароковому стілі віднайшов літописець возможности для відповідного художнього відображення складного й суперечлівого історічного процеса, зітканого з антіномічніх подій, суперечлівіх Фактів. Велічку вдається почти Постійно тримати читача в своєрідній напрузі - як почуттєвій, так и інтелектуальній, вражаючі его багатоплановістю зображуваного, епічнім розмахом подій, мозаїчністю, універсальністю. Мова, стиль Літопису С.Величка по-бароковому строкаті, неоднорідні. Такою мовою, на мнение дослідніків, у тієї годину НЕ Розмовляй Ніхто. Стиль твору, як підкреслів Д. Чижевський, "Досить сильно змінюється перелогових від предмету его трактування: можна говорите про Різні шари его стилем - "високий" стиль, что нагадує стиль української барокової проповіді, Зустрічаємо в Промова, а патетично місцях Літопису; там, де Величко вісловлює Власні подивись, стиль далеко простішій; ще простішій, альо ї поетічнішій там, де Величко подає описи подій "[19].
Серед творів української історіографічної прози, Які прийнять Естетичне модель бароко, найбільшою мірою пощастило останнім годиною Літопису Григория Грабянки - дослідженню цієї пам'ятки присвячено дісертацію та цикл статей Ю. Луценка. На часі Дослідження твору Величка як Явища українського літературного бароко, Яке, маючі на меті з'ясування системи цінностей цього унікального твору, передбачає (крім зазначеніх Вище) осмислення ряду проблем. Спробуємо окреслити найважлівіші з них:
джерела Літопису Самійла Величка;
Давньоруські Тенденції стилю твору;
барокова образність Літопису;
біблійні мотиви у Літописі Самійла Величка.
Джерельна материал твору Надзвичайно великий и різноплановий. Вражає передусім Величезна кількість документального матеріалу: літописець наводити повні тексти урядових и приватності листів, акти, універсали, топографічні опису, грамоти, реєстри. Альо значний кількість документів, як відомо, є доміслом автора: Величко Робить СПРОБА крітікуваті свои джерела, альо помилки немінучі. Джерелами для автора послужили и літературні твори різніх жанрів и авторів, щоденники історіографів, Особисті Враження.
Твір Величка можна вважаті своєрідною збіркою літературних творів різніх авторів - польських и українських. Так, у іншому томі знаходимо й достатньо розлогій уривок зі "Скарбниці" І. Галятовського - про Суперечка учасника з єзуїтом Пекарська. Зі "Скарбниці" Величко запозічів и звістку про чудо в Єлецькому Монастирі, коли йшла війна украинцев Із турками, Які здобувана тоді Львів, Броді. Д. Багалій звернув уваг на ті, что Величко не просто подавши Цю звістку, а Додав до неї власне суджень: Галичину та Волинь треба назіваті Малою Росією [20]. Через шлюб довідкового матеріалу про облогу Чигирина турками Самійло Величко навів у своєму творі Уривки з поеми, пісаної польською мовою. Широко використан Величко епітафії (епітафію на могилі Брюховецького, епітафію Барановича на смерть митрополита Нелюбовича-Тукальський), сатири (напр., Сатиричні вірші проти Самойловича), панегірікі (Панегірік С.Полоцького з его книги "Вечеря духовна" та ін). Використан літописець и прістосованій до українських подій переказ одного з розділів відомої поемі Торквато Тассо "Звільненій Єрусалим". На Основі четвертої пісні поемі Величко написав свое оповідання про сатірів и чортів, в якому прочітуються Обставини Чигиринська походів 1677-1678 років. Знав Самійло Величко и літературні твори российских авторів, что малі відношення до історії України (твори Каріона Істоміна), НЕ чужою булу для Літописця і практика римських історіків, на что звернули уваг М.Возняк и Д. Чижевський, а Я. Дзира уточнивши, что Величко, "як Лівій, Таціт, Цезар, в уста історічніх ОСІБ вкладає Високі зразки промов "[21]. Таким чином, и СЬОГОДНІ НЕ ВТРАТИ сили Твердження Д. Багалія: "Питання про джерела для Веліччіного Літопису - це головне питання Щодо цього Літопису "[22].
Про Давньоруські Тенденції стилю Літопису Самійла Величка чи не д...
