ку української культури
У 1929 р. багаторічна внутрішньопартійна боротьба у СРСР завершилася повною перемогою Сталіна і його прихильників. Встановилася тоталітарна диктатура. Для культури це мало трагічні, руйнівні наслідки. Культура, як і всі сфери суспільного життя, була поставлена?? під жорсткий ідеологічний і адміністративний контроль. Крок за кроком згорнули політику українізації. На початку 30 - х років з метою полегшення контролю над розвитком культури були створені Спілки письменників, композиторів, художників, архітекторів. Було покладено кінець стилістичним, художнім пошукам, встановлена?? цензура, перервані контакти з діячами культури інших країн, в тому числі українськими емігрантами.
У 1932 р. з'явився термін «соціалістичний реалізм», який був проголошений єдиним правильним методом літератури і мистецтва, збіднювала, звужувало творчий процес. Прославлення міфічних досягнень, лакування дійсності, фальсифікація історії стали органічними якостями ідеологізованою літератури. Були зупинені авангардні пошуки й експерименти, які у всьому світі продовжували залишатися магістральною лінією розвитку мистецтва. Диктувалося верховенство історико-революційної, виробничої тематики. У живописі такі жанри, як натюрморт, пейзаж, портрет, відсувалися на другий план тому, що вони як би не несли класового навантаження. В архітектурі провідним стилем став неокласицизм, який повинен був відображати стабільність режиму, непохитність влади. Найбільш відомою будівля, побудована в стилі неокласицизму, є спорудження Верховної Ради в Києві.
Щоб придушити вільну думку, викликати страх, зміцнити покора, сталінський режим розгорнув масові репресії. У сучасній публіцистиці, наукову літературу увійшов образ «розстріляного відродження». У 1930 р. був організований судовий процес над Спілкою визволення України, яка нібито була створена для відділення України від СРСР. Головні звинувачення були висунуті проти віце-президента Всеукраїнської Академії наук Єфремова. Перед судом постали 45 осіб, серед яких були академіки, професори, вчителі, священнослужитель, студенти. Були винесені суворі вироки, хоча насправді ніякої підпільної організації не існувало. Подальші арешти в середовищі діячів науки і культури і жорстокі розправи проводилися без відкритих процесів. Закрили секцію історії Академії наук, був арештований Грушевський. Його незабаром звільнили, але працювати перевели до Москви. Туди ж перевели і кінорежисера Довженка.
Звинувачення в буржуазному націоналізмі було висунуто проти наркома освіти М. Скрипника - старого більшовика, одного з керівників Жовтневого повстання. Він був одним з небагатьох, хто не побоявся відкрито виступити з критикою сталінських методів, відстоював політику українізації. У 1933 р. напередодні арешту Скрипник застрелився.
Примусова колективізація, загибель мільйонів селян під час голодомору завдало нищівного удару українській культурі в цілому, бо українське село - носій і хранитель народної культури, звичаїв, хранитель мовних традицій.
У 1938-1954 роках було репресовано майже 238 українських письменників, хоча багато з них були прихильниками радянської влади, воювали за неї, відбулися як письменники вже після революції. За підрахунками істориків літератури, з них 17 розстріляні, 8 покінчили життя самогубством, 16 пропали безвісти, 7 померли в ув...
