тувати рядки вірші «Мама, я зустрів цуценя!» - справжній шедевр лірики поета.
У віршах «Сумні вірші про сумну школу в одному селі», «Мені потрібен братик» порушуються актуальні для сучасності демографічні питання.
Вам добре. Ніхто з вас
Без діла вдома не сидить,
Котра година вкотре
Серед іграшок не сумує
Один сумую в тиші.
А з ким грати, скажіть мені?
Лежать без толку книжки,
Варто велосипед ...
Немає в мене братики,
Сестрички теж немає.
І як гірко усвідомлювати це, коли поруч «у сусідів, знаю я,//Три брата весело живуть». Але «там компанія своя,//У гру чужого не візьмуть». Та справа і не стільки в грі - хоча і це важливо для дитини саме по собі. Справа в тому, що людині не про кого подбати, ні на кого вилити світ свого добра і любові, «витрачати» тепло свого співчуття, людяності, великодушності: «Я сам водив би в садок//БРАТІШКО свого.// На вулиці з братиком//Завжди б я гуляв,//пустун-хлопчакам//В образу не давав lt; ... gt; Будь-який каприз йому пробачу ... ». Тут поет ставить дуже важливу «дорослу» проблему дітонародження. Вона дуже гостра в демографічному сенсі і має глибокі соціальні та духовно-моральні наслідки: людина з дитинства обрекается на самотність, позбавлений такого необхідного, особливо для дитини, «живого» спілкування, можливості розвитку в повноцінну особистість. У міру становлення і подальшої соціалізації, при такому розкладі, це неминуче призведе до проблеми формування сім'ї. А адже вона, як не банальна істина, «осередок суспільства».
«Сумних віршів про сумну школу в одному селі» - ще одного твору «демографічної» проблематики. Повсюдним явищем в Росії стала наповнюваність сільських шкіл, що призвело до закриття багатьох з них. Залишилися без них дітей перевели, згідно горезвісної «освітньої» реформу, в школи більш великих населених пунктів, або підвозивши хлопців на навчання в автобусах, або помістивши їх в інтернати. Так вирішили питання «оптимізації» витрат на освіту. Тим часом, як ні печеться уряд про збереження і розвиток села, це є черговий крок до її подальшої втрати. От і «сумують хлопці» Кім, Халім, Рим, Салім, Мірсалім, що склали весь «контингент» поки ще працюючої школи, цілком усвідомлюючи, що «їх для школи замало», і ніби відчуваючи в цьому свою провину. Але в ситуації, що створилася «Хіба діти винні?// Це дорослим думати треба ... ». Такою є позиція автора, виражена у фінальних рядках твору.
У всіх цих творах поет дивиться на світ очима дитини. Йому вдається розкрити в маленьку людину наївність, чистоту помислів, вміння співпереживати, по-дитячому мудро судити про щастя, пов'язаному з теплом дому, сім'ї, вірою в добро. Цей довірливий світ поет зіштовхує з досвідченим світом дорослих і показує різні варіанти і результати цього спілкування. У спілкуванні з близькими людьми, єднанні з природою, стверджує поет, формуються світогляд і моральні ідеали героїв. Звертаючись до дорослого читача, він підкреслює, наскільки велике значення педагогічного такту в діалозі батьків і дітей.
Отже, образ дитинства є одним з ідейно-тематичних і морально-естетичних центрів творчості поета. Художнє осмислення образу дитинства у творчості Р.Міннулліна ведеться у двох напрямках. У творах, де основою поетичного аналізу стають спогади про дитинство поета, образ має автобіографічну характеристику. У творах, адресованих безпосередньо дітям, представлений світ сучасного дитинства в різноманітті дитячих образів-персонажів, образ має «портретну» характеристику.
. Висновок
Нині Роберт Міннуллін - автор понад шести десятків книг, що вийшли загальним багатомільйонному тиражем. На жаль, державна практика перекладів авторів національних літератур Росії на російську та інші мови зовсім захиріла, але - нехай тепер лише для татарського читача - голос поета Роберта Міннуллін все так само звучить, не допускаючи фальші, оригінальний і глибокий.
А хіба може поет помилятися, слухаючи ритм своїх джерел? ..
Роберт Міннуллін, безумовно, створив свій оригінальний поетичний світ.
І ще. Йому вдалося, по-моєму, скласти найголовніший дует. Дует поета з читачем, чиї голоси звучать в унісон. Тому що вірші для Міннуллін - і зміст, і форма його життя, напруженою і відповідальною.
Роберт Міннуллін, наш земляк, більшу частину свого життя присвятив навчанню і роботі в Казані, досяг там багато чого. Він заслужений діяч мистецтв Татарстану, лауреат Державної премії імені Габдулли Тукая, в числі небагатьох татарських поетів він удо...
