В«ЕнеїдаВ» І.П. Котляревського
Більше двох століть відділяють нас від того часу, коли жив і творив класик української літератури Іван Петрович Котляревський. Його основний твір, - травестійна поема В«ЕнеїдаВ». Перша частина була видана в 1798, - випробування часом більш ніж достатня. І думається, читач і в наші дні, поставиться до твору Котляревського не як до музейного експонату, а як до пам'ятника справді живий поезії. Читач відчує в ньому В«душу живуВ» і навіть якоюсь мірою співзвучну почуттям і думкам людей, які пережили справді найбільший переворот в історії людства.
І.П. Котляревський зайняв міцне місце в історії української літератури, і недарма його величали В«батькомВ» (В«БатькомВ»), зачинателем. Чимало панегіриків йому було написано українськими письменниками - і віршами і прозою. Вивчали джерела його творів, зіставляли їх з усім, що було схоже на них в українській, російській та зарубіжних літературах. Вивчали ритміку В«ЕнеїдиВ», її поетична мова. Вивчали сценічну історію п'єси Котляревського В«Наталка ПолтавкаВ», визначали її місце в історії української драматургії. Зверталися до водевілю Котляревського В«Москаль-чарівникВ», підшукували його джерела у французькій літературі, в українському фольклорі, у російській літературі XVIII століття.
Досліджували вплив Котляревського на найближчу до нього і пізнішу українську літературу. Термін В«котляревщинаВ» те затверджувався по відношенню до епігонський українському бурлеску двадцятих - тридцятих років XIX століття, то зникав і знову з'являвся, щоб остаточно зникнути і звільнити автора В«ЕнеїдиВ» від відповідальності за бездарних наслідувачів.
Повага до Котляревського за сто років, які пройшли з моменту опублікування першої його біографії (С.П. Стеблін-Камінського), могло б відлитись раз назавжди в стійкі форми, пожвавлюючись зрідка приватними науковими суперечками про генезис його поеми і про її тексті, суперечками задля публіки, а для фахівців.
І проте залишився ще ряд питань, не до кінця вирішених, і серед них найголовніший: чому ж все-таки пояснюється винятковий успіх В«ЕнеїдиВ» у сучасників і така тривала життя її в пам'яті широкого кола читачів - аж до наших днів?
Важко було б уявити собі, наприклад, російського читача, який, не будучи літературознавцем, заради задоволення став би перечитувати російську пародійну поему Н. Осипова і А. Котельніцкій В«Вергіліева Енеїда, вивернуті навиворітВ» (1791 - 1796). Вона вважається прототипом поеми Котляревського і збігається з українською В«ЕнеїдоюВ» в загальному задумі, окремих епізодах і навіть деяких віршах. Цілком можливо, що Котляревський знав таку ж, ще більш стару поему французького письменника Скаррона (В«травестірованная ВергілійВ», 1648-1652) і німецьку В«Пригоди благочестивого язичника Енея В»(1784 - 1788) Блюмауера.
Але на відміну від цих творів В«ЕнеїдаВ» Котляревського живе. В епоху, коли знання античної міфології та поезії було обов'язковим для всякого школяра, такого роду травестірованія порушували інтерес, здавалися смішними. Але не забута понині поема Котляревського, продовжує жити її герой Еней, В«парубок бідовеВ», який в ході поеми перетворюється на відважного козака - В«лицаряВ», що стоїть перед нами прямим, як сосна, величавим, бувалим і В«тертимВ».
Так продовжує жити на сцені проста і хвилююча п'єса Котляревського В«Наталка-ПолтавкаВ». Такий суд історії, суд читачів і глядачів, адже саме в них і живе своїм другим життям творчість поетів.
Чим же так міцно прив'язав до себе Котляревський читачів? Традиційною стала думка про те, що значення травестірованная (героїко-комічних) поем, - в тому числі і пародій на В«ЕнеїдуВ», між іншим, - у боротьбі їх авторів проти традицій французького класицизму. Але в українській літературі классіцістскіе традиції майже не мали місця. У цьому випадку гідності поеми бачать в її гуморі, народності, реалізмі. Це певною мірою справедливо, але реалізм В«ЕнеїдиВ» не схожий на реалізм В«Наталки-ПолтавкиВ» і, зрозуміло, різко різниться від критичного реалізму, який утвердився в російській та українській літературах в другій половині XIX століття. Важко знайти українського письменника XIX століття, яка не тяжів би до народності. Що стосується гумору, то адже він взагалі вважається одною з особливостей українського В«національного характеру В».
Ці усталені і зробилися фактично загальними місцями оцінки не пояснюють нам ні причин виняткового успіху Котляревського, ні природи його образно-словесного пізнання дійсності. p> Мало що може пояснити і його біографія. З часів Стеблін-Камінського і до наших днів зібрано велику кількість фактів, але матеріал цей маловиразітелен. Листи Котляревського збереглися в незначній кількості. Ніяких щоденників або автобіографій до нас не дійшло. Про особистості письменника, про його життя припадає більше здогадуватися з уривчастими відомостями. Син дрібного чиновника, недоуч...
