тіса, німецькі А.К. Толстого, М. Цвєтаєвої. У XVIII в. в Росії творили так звані російсько-французькі поети А.П. Шувалов, A.M. Білосільських-Білозерський, С.П. Румянцев. Індус Р. Тагор писав і по-бенгальски, і по-англійськи. p align="justify"> Духовне взаємотяжіння культур сприяє появі художнього білінгвізму. На території колишнього СРСР чимало письменників, які пишуть або на двох - рідною та російською - мовами (Ч. Айтматов, І. Друце, В. Биков, Ю. Шесталов), або на одному російською (Ф. Іскандер, О. Сулей-менів, Р. і М. Ібрагімбекова, Ю. Ритхеу). До якої культури в цьому випадку їх віднести? Думка Ч. Айтматова на цей рахунок однозначно: національний письменник, що пише по-російськи, залишається письменником національним. В«Думаю, коли опублікував по-російськи свою повістьВ« Прощай, Гюльсара В», ні у кого не залишалося сумніву, що цей твір киргизької прози. Адже існує не тільки стихія національної мови, а й національного мислення В»[Літературна газета. 1989. № 45: 3]. Той же висновок Айтматовим робиться і по відношенню молдаванина І. Друце, який пише по-російськи: В«Але хто засумнівається в тому, що він не просто молдаванин, а осереддя національного духу молдаван?В» І в той же час, розмірковуючи про творчість Анатолія Кіма , корейця за національністю, Ч. Айтматов приходить до протилежного висновку: В«... Настільки абсолютно володіє стихією російської мови ... що про нього неможливо судити інакше, як про письменника російською В».
Можна думати, що віднесення письменника і поета до тієї чи іншої культури залежить тільки від ступеня досконалості володіння мовою, розуміючи під останнім освоєння тієї сторони мови, яка лежить за межами власне понятійного ядра слів, - перш за все національно -культурної конотації використовуваних слів. Втім, це потрібно і від літератора, що творить на рідній мові. p align="justify"> Неповторність кожної мови особливо гостро відчувають письменники, які пишуть на двох мовах. Азербайджанець Чингіз Гус ейнов написав по-російськи історичний роман про видатного просвітителя М.Ф. Ахундова В«Фатальний ФаталіВ». Потім роман був відтворений автором азербайджанською мовою. Читачів здивувала різниця в об'ємі в принципі одного і того ж твору: азербайджанський варіант виявився у півтора рази більше. Автор пояснює це диктатом мови. Різниця мов означає і внутрішню нетотожність варіантів роману. В«Мова, на якому ти пишеш, підспудно залучає до сфери осмислення і зображення реалії життя, побуту, історії, культури тощо, пов'язані саме з даним мовою або об'ємом уявлень даної мовної стихіїВ» [Гусейнов 1987: 5].
Російська мова створював сприятливі умови для органічного осягнення духовного світу, життя і діяльності Ахундова, який формувався на стику двох культур - російської та азербайджанської. Російська мова, на якій спочатку народжувався текст, В«стихійноВ» включав в структуру та зміст роману російсько-європейські реалії, матеріал, фігури і долі. І ...
