Цікаво зауважити, що в Удмуртії на час 1970 років припадав сорок один населений пункт, в якому домінуючим населенням були бесермяне, а десять з них були мононаціональними, тобто в таких населених пунктах проживали виключно бесермяне.
четверте, удмуртські частівки були обмежені виключно чотиривіршами. Наприклад, є багато частівок, в яких більше 12 рядків і вони оповідають про певну подію, розповідають про унікальність випадку.
По-п'яте, на одну мелодію зазвичай виконувалася серія частівок. «Робилося це приблизно таким чином: з групи виконуючих частівки виходила одна дівчина і співом частівки просила у присутніх дозволу на танець і потім запрошувала і подругу; подружка так же мовою частівки висловлювала свою згоду. Потім йшов частушечного діалог, іноді нараховує десятки текстів, де спостерігалася певна закономірність у відборі частівок для співу. Експромтом створювалися цикли частівок (строф) або однієї тематики, або подібні за характером зображення дійсності (наприклад, гумористичні або ліричні приспівки). Завершується серія виконанням подячних частівок гармоністу (баяністові). У якості нагород йому рекомендується зазвичай те, що, з селянської точки зору, значимо в житті. Найчастіше все подається в такому ключі, щоб надати частівки гумористичний акцент ».
У сільській середовищі магнітофон сприймався як диво і крайня рідкість. Телебачення було доступно далеко не кожній родині. Нечасто демонструвалися кінофільми в сільських клубах. Про транзисторах не йшлося: їх не було. Іншими словами, засобів, за допомогою яких молодь могла використовувати «готову» музику, було вкрай мало, а тому популярною і затребуваною залишалася гармонь (баян також зустрічався рідко), збереглися вечірки з іграми і коломийками.
І ще одна особливість частівки - в радянськіроки більш енергійно мігрувала в міста слов'янська (у першу чергу, російська) молодь. Вернулися з армії хлопці башкирської, марійської, татарської та удмуртської національності частіше осідали на батьківщині, створювали сім'ї і виявлялися в характерній для тієї місцевості культурному середовищі. Тут вони задовольняли свої естетичні потреби, в чомусь руйнували, а в чомусь розвивали існуючі традиції не без впливу російської культури. Неросійські частівники відзначають збільшений інтерес до російської мови у осіб, що відслужили в армії:
Сорок ялинок, сорок ялинок,
Сорок ялинок поспіль.
Хто з армії приїде -
Все по-російськи говорять.
Через знання російської мови удмуртская молодь (і не тільки вона) потрапляла в інший світ і збагачувалася в ньому, насамперед, духовно. Її духовному збагаченню сприяла й запозичена російська частівка разом з манерою її виконання під танець. Отже, частівка, засвоєна удмуртською народом у процесі їх тривалої спільного життя з росіянами, збагатила їх музичну, хореографічну (танцювальну) і поетичну культуру.
Удмуртська молодь і частково представники середнього покоління Удмуртії стали виспівувати частівки у своєму середовищі російською мовою або в перекладі на рідну мову. Знання ними частівок сприяло розвитку удмуртських такмак'ес. Не викликає сумніву факт, що одним з джерел Такмаков були переклади частівок виконавцями на рідну мову. Окремі ТАКМАК виникли в результаті творчої переробки ч...
