ихологічно налаштовуючи їх на проблеми духовного розвитку, прилучення до роздумів і розумінню духовного стану дітей і підтримки їх духовних устремлінь, духовного співтворчості з ними, систематичного, правильно організованого стимулювання дітей, схвалення їх душевних проявів, зміцнення віри у свої можливості стати духовно багатими особистостями. Відповідно, це буде внеском і в духовний розвиток сім'ї в цілому.
Найважливішим завданням освіти є формування людини як суб'єкта активного ставлення до світу, не виключаючи його ставлення до самого себе. Актуальність вирішення цього завдання зараз велика як ніколи. Справа в тому, що обжитий людьми світ придбав людський вимір. Технічна міць людей вже така, що еволюція природи в масштабах всієї планети відбувається під вирішальним впливом діяльності людей.
Але видатні філософи сучасності раптом, в момент найвищої технічного тріумфу, забили тривогу. Вони побачили небезпечні симптоми в нинішньому способі дії людей, основою якого служить інструментальна раціональність (перевага віддається не людині, а техніці). Людина не відчуває органічному зв'язку з соціальними процесами і створеними речами і прагне силою підпорядкувати їх собі, стати їх господарем.
Очевидно, першорядне значення при підготовці особистості до активного життя в таких умовах набуває формування у неї високих духовних якостей. Саме духовні орієнтири суб'єкта визначають пріоритети його діяльності.
У ході освітньої діяльності та виховання необхідно довести до свідомості молодих людей, що потреби утворюють основу багатошаровою і ієрархічно організованої смислової структури особистості. Причому духовні потреби грають у її формуванні винятково важливу роль: адже народжений ними сенс у першу чергу визначає не тільки наше світорозуміння, а й наше ставлення до дійсності, наш стиль життя.
Для формування високоморальної особистості педагоги повинні насамперед відмовитися від тиску свого авторитету, заснованого на старшинство, перевазі в силі, знаннях, досвіді. Спілкування з дитиною необхідно здійснювати на основі повної рівності в правах. Це рівність не означає зневаги віковими та індивідуальними особливостями дітей: їх слід вивчати і враховувати в ході педагогічного спілкування. Тоді дитина зі своїми несформованими психічними процесами, мисленням, невеликими знаннями буде користуватися правом поваги честі і особистої гідності не в меншій мірі, ніж дорослий. Тільки моральні відносини формують моральність людини.
Іноді з метою виховання етичних норм вдаються до «одушевлению» неживих предметів. Так, на двері середньої школи № 16 Мінська висить жартівливий напис: «Пожалійте мене: будь ласка, не хлопайте». Звичайно, етична спрямованість такого звернення припускає, що кожен відвідувач школи буде дбайливо ставитися не тільки до дверей, але і до всього шкільного майна, тут цінується, насамперед, працю людей. А в маршрутних таксі міста Борисова висять написи «Не хлопайте, будь ласка, мені боляче». Виходить, що школа етики починається з дверей.
. 3 Роль мистецтва, релігії у формуванні особистості
Творче самовираження робить життя надзвичайно яскравою, неповторною, насиченою переживаннями високого. Природа людини в ці моменти стає найбільш податливою розвиваючим впливам з поза: досліджуваним теоріям, думкам інших людей, внутрішньої природи «Я», і характер цих впливів не може бути деструктивним, оскільки «витворюючи сутність» захищає себе від руйнування своєї творчої енергії.
Інтенсивність позитивних емоційних станів в моменти творчості породжує стійкий емоційний фон, на якому розгортаються інші події життя людини. Стани радості ріднять його з миром, зосереджують увагу на позитивному в людях, життєвих реаліях, розвивають емпатичних бачення світу.
Відкриття в галузі психоендокринолог показали, що стан радості (радісні емоції, думки) стимулюють вироблення виключно важливих для організму людини (серця, нирок, печінки і т.д.) пептидних гормонів. Один з найважливіших джерел радості - задоволення насущних потреб людини.
Дослідники сутності людини особливу роль у розвитку в ньому людського відводять здатності до творчості. Нейрофізіологи, психологи, філософи, мистецтвознавці відзначають, що людський спосіб действования має творчий характер, тому що людина носить в собі енергію творчості. Деякі дослідники говорять навіть про «творчий інстинкті», який притаманний людині спочатку і при відповідних обставинах життя вимагає задоволення.
Все це дозволяє віднести прагнення до творчості до фундаментальних соціогенних потреб людини, серед яких йому належить, проте, особливе місце, тому що реалізація цієї «чудової» духовної сили веде до розвитку всіх сутнісних сил людини.
Бага...