саме віра в те, В«що ціле небо зі своїми незліченними жителями на них дивиться з участюВ», що В«жертви для блага людстваВ» освячені саме кінцевою метою життя - безсмертям і блаженством людської душі в потойбічному світі добра і справедливості . Але що може сказати про мету людського життя той, хто втратив цю віру. p align="justify"> Так, він може мужньо сказати собі, що, стало бути, сенс життя слід шукати тільки в самому житті, що раз вже людині відпущений якийсь термін земного існування, ні за що не може оскаржити його права прожити цей термін всією повнотою закладених у ньому сил, здібностей, прагнень і запитів. Він може сказати собі, що, раз доля його вільна від приречення, стало бути, він сам творець свого життя, стало бути, він - за самою своєю природою - суверенна і вільна істота. p align="justify"> Але все питання в тому якраз і полягає - в чому ж ця міра повноти людського життя? У яких вільних проявах своєї людської природи знаходить її чоловік? Як може переконатися людський розум, що служіння загальному благу є неодмінна її умова? p align="justify"> З цією проблемою і стикається лицем до лиця Печорін, відкидаючи наївну віру В«предківВ», не беручи релігійного принципу виправдання добра.
Чи знаходить він шляхи її позитивного вирішення?
На жаль, як свідчать його роздуми - положення його невтішно і безперспективно. Гірке визнання Печоріна у тому, що його покоління на відміну від В«людей премудрихВ» не здатна В«до великих жертв для блага людстваВ», доводить, що йому нема чого поставити на місце тієї спасительної віри в провидіння, що була для В«предківВ» стимулом В«шляхетних спонукань В». Відкидаючи релігійний міф, Печорін не в змозі разом з тим і протиставити йому будь-якої іншої позитивний моральний принцип, вказати на якісь інші, реальні і розумні, підстави, в силу яких можна було б визнати, що гуманізм є дійсна істина людського життя ... Що ж залишається? p align="justify"> Залишається єдиний висновок: раз так, раз вже необхідність добра представляється надзвичайно проблематичною, якщо не просто примарною, то чому б і не стати на ту точку зору, що й справді - В«все дозволено В»? Залишається дійсно адже тільки одне - єдино В«безперечнаВ», очевидна реальність: власне В«яВ». Залишається саме індивідуалізм - у тих чи інших його формах, аж навіть і до тієї, що позначена знаменитою формулою героїв Достоєвського. Залишається прийняти саме власне В«яВ» в якості єдиного мірила всіх цінностей, єдиного бога, якому варто служити і який стає тим самим по той бік добра і зла. p align="justify"> <...> Глибинний, безвихідний скепсис, загальне і повне заперечення, роз'їдаюче сумнів в істинності добра взагалі, і самої правомірності існування гуманістичних ідеалів, - ось дійсний хрест печоринской душі, її гнітюча ноша. Сенс В«ФаталистаВ», принципово важливе значення його для розуміння образу Печоріна і всього роману в цілому в тому якраз і полягає, що, звертаючи нас до цих світоглядних ви...