я спрямована на вирівнювання менш забезпечених провінцій (території у вирівнюванні не беруть участь) за рівнем надання бюджетних послуг населенню. Даний трансферт є незв'язаним;
програма територіального фінансування. У рамках програми
спеціальний трансферт передається північним територіям (не провінція), які відрізняються від провінцій тим, що у них значно вище витрати на надання бюджетних послуг, високі темпи зростання чисельності населення і слабко розвинена податкова база. Даний трансферт є незв'язаним і представляється для підвищення бюджетної забезпеченості територій;
по іншим програмам (наприклад, державна програма вивчення іноземних мов, програма фіскальної стабілізації, програма субсидій).
Слід зазначити, що території практично всі свої доходи забезпечують за рахунок федерального трансферту [26, с. 5-6].
До компетенції федерального уряду в галузі витрат відносяться: оборона, кредитно-грошова політика, залізничне і повітряне сполучення, зовнішньоекономічні відносини і страхування по безробіттю.
До сфери спільного ведення федерального уряду і урядів провінцій належать: пенсійне забезпечення, імміграція, промисловість і сільське господарство.
До компетенції провінцій належать: освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, правоохоронна діяльність (поліція), природні ресурси і дороги [12, с. 104-105].
Далі звернімося до досвіду функціонування міжбюджетних відносин в Австралії. Австралійський Союз, з погляду державного устрою, є федеративною системою з високим ступенем централізації [27, с. 10].
Австралія - ??федеративна держава, включає 6 штатів, дві внутрішні території (Територія федеральної столиці і Північна територія) і 7 зовнішніх (острів Норфолк, Кокосові острови, острів Різдва та ін.). Відмінність територій від штатів полягає в тому, що вони безпосередньо підпорядковуються федерації, у той час як штати мають адміністративної та бюджетної самостійністю, яка гарантована їм Конституцією. Уряд федерації самостійно розробляє законодавство для територій (території мають свою адміністрацію, але у них немає своїх парламентів).
При розподілі міжбюджетних фінансових потоків території практично нічим не відрізняються від штатів.
В Австралії існує трирівнева система управління, але ця система має тільки два автономних рівня - рівень федерального уряду і рівень уряду штатів. Муніципальний рівень живе згідно із законодавством, яке приймається парламентом відповідного штату [26, с. 13].
У віданні федеральної влади знаходяться питання оборони, зовнішньої політики і торгівлі, фінансів, включаючи стягнення податків, пенсійного та іншого соціального забезпечення, зайнятості, імміграції, митниці, видачі закордонних паспортів, контролю за радіо- і телемовленням.
Повноваження адміністрацій штатів і територій обмежуються сферами охорони здоров'я та освіти, дорожнім будівництвом, системою підтримки правопорядку, лісовим господарством, реєстрацією автотранспорту і протипожежним забезпеченням. Місцева влада в основному здійснює контроль з підтримання порядку в масштабах окремих міст і областей [27, с. 13].
В Австралії модель міжбюджетних відносин є централізованою. Частка податків федерального уряду в консолідованому бюджеті країни перевищує 75%, частка податків штатів - порядку 20%, частка місцевих податків - менше 5%. Відповідно до Конституції Австралії виключне право введення непрямих податків (податків з продажу), а також податків на доходи громадян і корпорацій закріплено за федеральними властями [26, с. 13; 12, с. 101].
Використовувана централізована модель міжбюджетних відносин характеризується високим ступенем акумулювання ресурсів у федеральному бюджеті, низькою часткою місцевих податків у консолідованому бюджеті країни, обумовленими на федеральному рівні витратними повноваженнями субфедеральних властей, значними обсягами перерозподілу фінансових ресурсів по території країни, політикою забезпечення єдиного для всіх жителів рівня бюджетних послуг [27, с. 13].
Головним інструментом фінансової політики центральної влади є формування грошових ресурсів за рахунок податку з продажів і розподілу цих ресурсів між штатами на основі єдиної формалізованої методики з виділенням в конкретних випадках додаткової допомоги штатам, що носить разовий характер [26, с. 14].
Важливим джерелом доходів субфедеральних бюджетів є трансферти з федерального бюджету. Нецільові гранти є основним інструментом бюджетного вирівнювання, а цільові гранти дозволяють федеральному уряду впливати на політику субфедеральних органів влади в соціально-економічній сфері [12, с. 103].
Центр зберігає жорсткий контроль над усіма державними витратами шляхом надання штатам централізованих відрахувань, що визначаються за єдиною распределительно-зрівняльної формулою, з метою задоволення бюджетних потреб штатів і забезпечення єдиних по всій країні стандарті...
