мінюють один одного подій. Інтенсивність американського розвитку зіштовхнула американців з новелою і затвердила її в правах популярного жанру. Такі англосаксонські традиції, до яких приєднався Ликок: гумор і новела - два основних елементи його поетики.
Однак мистецтво не допускає простого наслідування і вимагає від істинного художника своєї лінії поведінки в художній творчості, свого стилю. Художня манера письменника виробляється в процесі осмислення попереднього йому художнього досвіду, так званої класики. Засобом засвоєння - подолання жанру часто є пародія, широко представлена ​​у творчості самого Лікока.
Пародія з'явилася для Лікока способом розібратися в тих різноманітних тенденціях, якими рясніла література - його епохи. В американській і канадській літературах були широко поширені романтично-пригодницька новела, примикала до неї детективна новела, сентиментально-психологічна новела, натуралістичний нарис, сімейна новела і т. д.
Всі ці різноманітні конкретні прояви жанру піддавалися пародійному осмисленню з боку Лікока. Його улюбленим прийомом пародіювання є ретельне відтворення всіх рис поетики пародіруемого жанру, які раптово вибухають під кінець якої-небудь однієї підступної деталлю. Разом з тим, як правило, це не тільки пародія, але і певна власна точка зору на ті факти, які відтворені в пародіруемого творі. Так, у новелі В«Схиблені на таємницюВ» висміюється детективний жанр. Все тут повно тих помилкових багатозначних деталей, якими так люблять хизуватися автори детективних творів. Навіть В«відкриттяВ», що розшукуваний персонаж не людина, а собака, тільки ще підготовляє остаточний вибух, коли детектив з доброго серця сам перетворюється на відшукуємо собаку. Парадоксальна гіперболічність що відбувається призводить до прямої безглуздості, але саме до неї і прагне підвести нас автор.
Кілька по-іншому йде справа в оповіданні В«№ 56В». Герой цієї розповіді, китаєць - утримувач пральні, який, розглядаючи білизна свого клієнта, прагне накреслити в своїй уяві гороскоп його долі. Тут знову-таки перед нами пародія на детектив, ще посилена введенням екзотичного матеріалу (китайська мудрість). Однак мудрість старого китайця виявляється неспроможною - всі простіше і прозаїчніше. Буденність при всій її примітивності складніше заздалегідь побудованих схем.
Дана пародія кілька іде за межі безпосередньо пародійних цілей. У ній глибше філософський зміст, вагоміше ідея про те, що розум не в змозі випередити шлях бідної, але по-своєму примхливо розвивається життя. Цей розповідь перегукується з чеховської В«Шведської сірникомВ» (теж пародійної за своїм задумом), де професійний сищик виявляється не в змозі осягнути логіку життя.
Пародія у Лікока звертається і проти сентиментальних творів сучасної йому літератури. Оповідання В«Гувернантка Гертруда, або Серце сімнадцятирічноїВ» оповідає про щастя бідної дівчини, що досягає багатства і положення у світлі. Спочатку розповідь розгортається поза спроб оспорити традицію. Але кінець, розв'язка носить узагальнюючий характер:
В«Гертруда і Роналд повінчалися. Щастя їх було безхмарним. Що тут ще можна додати? Так, ще ось що. Через кілька днів граф був убитий на полюванні. Графиню вразила блискавка. Діти потонули. Отже, щастя Роналда і Гертруди було абсолютно безхмарним В». Тут одно осмеиваются як буржуазне пристрасть до щасливого розв'язці, так і мелодраматичні штампи.
Канони мелодрами, як відомо, вимагають, щоб порок був покараний, а чеснота тріумфувала. Але в мелодраматичну кінцівку Ликок вносить ще одну подробиця - і істотну. Повнота щастя Гертруди і Роналда залежить від цілого ланцюга нещасть інших людей. Таким чином, стає ясною антисуспільна природа такого щастя - стандартного щастя в буржуазному суспільстві.
Пародійний характер творчості Лікока так глибоко пронизує його стиль, що знаходить відображення і в мові. Дуже часто він створює пародії на звичну манеру висловів чи на технічні терміни, що вживаються в тій чи іншій професійному середовищі. Особливо знущається він над медичною мовою, вигадуючи нові вирази: анестезія прогнозу, метаболізм мозку, кістки антраксу; над історичною періодизацією - епоха Карактакуса і т. д. Усім цим словами безглуздо шукати пояснення в спеціальних словниках. Це тонка пародія на образ думок, що формується під впливом певного середовища. Ликок як би говорить, що вузькість інтересів, зосереджених тільки навколо якогось однієї справи, мимоволі спотворює не тільки образ дій, а й образ думок і манеру говорити. Дотримуючись ще далі цим шляхом, письменник підчас вдається до своєрідної словесної клоунаді. Так, вкладена у вуста героя оповідання В«Таємниця лорда ОксхедаВ» фраза: В«Моїй доньці - падчерки дідуся мого онука! В»відверто безглузда і абсурдна. І безглуздість ця зайвий раз підкреслює безглуздість способу життя, маскує свою порожнечу невиправдано складною манерою мови. В епоху Лікока як у самій Англії, так і в Америці...
