всі суб'єкти зможуть знайти у себе такі ресурси на ці цілі.
Що ж стосується розподілу коштів на вирівнювання бюджетної забезпеченості, то по методикою обсяг дотацій, затверджений Федеральним законом, розподіляється в два етапу. На першому етапі отримують дотацію 38 суб'єктів, а це 40%. Фінансова допомога становить 56 млрд. руб. Це - 75% від усього розподілу коштів. При такому підході зберігаються істотні відмінності (в 1,7 рази) за рівнем бюджетної забезпеченості серед суб'єктів, які отримують дотацію.
Було б правильним допустити участь муніципалітетів у податкових правовідносинах. На тлі серйозної перебудови функцій і повноважень, які покладені на муніципальний рівень, виникають проблеми скритності дефіцитів муніципального рівня і якщо це явище буде присутній в подальшому, то це означає не виконання зобов'язань, ненадання бюджетних послуг населенню.
Слід ще досліджувати законодавчу природу відсутності диференційованих нормативів на рівні В«суб'єкт Федерації - муніципалітетВ». Це дозволило б зняти дуже велика напруга і ліквідувати негнучкість механізмів міжбюджетного регулювання. <В
3.2 Перспективи розвитку муніципальних фінансів
У сучасних умовах розвиток муніципальних фінансів зумовлюється новим форматом організації та функціонування місцевого самоврядування, особливостями формування доходів і видатків місцевих бюджетів, новими бюджетними процедурами, які спрямовані на реалізацію моделі В«управління результатами В»на всіх рівнях бюджетної системи і покликані підвищити відповідальність місцевих органів влади в бюджетній сфері.
За логікою проведеної реформи кожному типу муніципальних утворень на законодавчій основі вменен перелік питань місцевого значення, які визначають напрями діяльності муніципальної влади. Крім власних питань ведення муніципальні освіти повинні виконувати окремі державні повноваження, а також в ініціативному (добровільному) порядку приймати до виконання інші питання, не віднесені до компетенції органів державної влади та інших органів місцевого самоврядування. У останньому випадку обов'язковою умовою є наявність власних матеріальних і фінансових ресурсів, що дозволяють виконувати прийняті на себе зобов'язання.
Однак незавершеність процесу розмежування видаткових зобов'язань за рівнями бюджетної системи ставить перед муніципалітетами нові проблеми. Розвиток федерального законодавства, по суті, призвело до розмивання чіткості розмежування видаткових зобов'язань за типами муніципальних утворень. Наприклад, на рівень муніципальних районів додалися такі питання місцевого значення, як організація та здійснення заходів межпоселенческого характеру по роботі з дітьми та молоддю, створення умов для забезпечення поселень, що входять до складу муніципального району, послугами з організації дозвілля та послугами організацій культури. У більшості цих питань місцевого значення чітко розмежувати повноваження між районом і поселенням неможливо. Більше того, на федеральному рівні встановлено і право органів місцевого самоврядування на реалізацію повноважень, які безпосередньо не можуть бути віднесені до питань місцевого значення (вчинення нотаріальних дій, передбачених законодавством, у разі відсутності в поселенні нотаріуса та тощо).
Триваючий процес розмежування повноважень практично перетворює проголошений закритий перелік цих питань у відкритий. Це виявляється в тому, що місцеві влади всіх типів муніципальних утворень можуть і повинні приймати до свого розгляду і вирішення питання, віднесені до державних повноважень, насамперед у соціальній сфері. Іншими словами, різні рівні публічної влади тепер можуть вирішувати невизначене коло одних і тих же питань. На наш погляд, це означає девальвацію концепції чіткого розмежування зон відповідальності та фінансування, що підвищує ризики повернення до практики В«нефінансованаВ» федеральних мандатів. Єдиним фактом, який не дозволяє повністю провести паралелі з колишньою моделлю делегування відповідальності без повноважень, є наявність у федеральному законодавстві інституту видаткових та бюджетних зобов'язань. Однак і тут існують проблеми: в умовах відсутності вивіреного зведеного реєстру видаткових зобов'язань, яким чітко детермінуються підстави для бюджетних зобов'язань відповідного рівня влади, органи місцевого самоврядування не можуть використовувати власні доходи місцевих бюджетів для вирішення окремих державних повноважень, у здійсненні яких вони можуть приймати участь. Іншими словами, самим законодавством закладаються внутрішні протиріччя, які можуть мати в тому числі і серйозні соціальні наслідки. В цілому, ці інституційні зміни призвели до збільшення повноважень органів місцевого самоврядування, але не як результат розширення автономії муніципалітетів, а як нову якість раніше існуючої форми В«квазідержавногоВ» управління.
Детального дослідження вимагають моделі регіонального регулювання новостворених муні...