вертають особливостями стилю. І саме до цього потрібно прагнути, долаючи зайву публіцистичну шаблонність, намагаючись писати і говорити не повністю «як усі» і не тільки так, як вимагає жанр, але за принципом «роби, як ми, роби краще нас» [26, с. 90].
В даний час чимало журналістів йдуть шляхом запозичення публіцистичних прийомів із західних ЗМІ, які здаються багатьом російським читачам новими та цікавими. Може бути, це й не так погано, оскільки, творчо переробляючи чужі мовні «ходи», відштовхуючись від них, можна знайти з часом «свій стиль». Але поряд з цим, на наш погляд, потрібно вміло використовувати ресурси своєї рідної мови з усіх численних стилістичних пластів і розрядів лексики і активно застосовувати їх у своїх творах.
Таким чином, публіцистичний стиль, який обслуговує політико-ідеологічні, суспільно-економічні та культурні відносини, є одним з найбільш «відкритих» в системі функціональних стилів мови. Він відкритий для елементів функціонально-ділового та наукового стилів, в ньому знаходять застосування розмовні способи вираження і використовуються художні засоби - образні, емоційні, експресивні.
.2 Різні підходи до вивчення мови ЗМІ
У широкому сенсі слова ЗМІ, тобто засоби масової комунікації (англійський еквівалент mass media), розуміються як «сукупність технічних засобів, громадських організацій і людських ресурсів, які задіяні в масовому розповсюдженні інформації» [9, с. 16].
До сучасних засобів масової інформації, як правило, відносять «пресу (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, кінематограф, звукозапис і відеозапис, видеотекст, телетекст, рекламні щити і панелі, домашні відеоцентри, поєднують телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку. Всім цим коштам притаманні об'єднують їх якості - зверненість до масової аудиторії, доступність безлічі людей, корпоративний характер виробництва і розповсюдження інформації »[10, с. 116].
Тексти масової інформації характеризуються насамперед тим, що в них швидше, ніж де б то не було, знаходять відображення і фіксуються численні зміни мовної дійсності, всі ті процеси, які виявляються характерними для сучасного речеупотребленія. Дійсно, якщо тексти художньої літератури - це свого роду «високе мистецтво», мальовничий спосіб відображення дійсності, то тексти масової інформації, миттєво запечатлевающих будь-яка подія, будь-який рух життя, - це спосіб швидше фотографічний, оскільки з діяльністю масмедіа пов'язане і формування громадської думки, і створення певного ідеологічного фону, і пропаганда тієї чи іншої системи цінностей.
В особливій мірі цікавить дослідників і стильової статус мови засобів масової інформації, опис його з погляду функціонально-стильових особливостей.
Донедавна більшість дослідників відносили мова засобів масової інформації до публіцистичного стилю. Однак на сучасному етапі розвитку інформаційного співтовариства багато дослідників вважають, що мова засобів масової інформації, незважаючи на те, що найбільшою мірою володіє ознаками публіцистичного стилю, вимагає виділення його в окремий функціональний стиль. Питання про визначення стильового статусу мови масової комунікації має дві сторони: 1) мова масової комунікації як самостійне стилеобразования в системі інших, вже сформованих функціональних стилів; 2) критерії внутрішньої функціонально-стильової диференціації мови масмедіа.
Досі немає достатньо повного системного опису мови масової інформації з точки зору його внутрішньої функціонально-стильової диференціації, хоча в останні роки в цьому напрямку зроблено багато, особливо в галузі вивчення мови газети та журналу. Газетно-журнальні тексти і їх функціонально-стилістичні особливості докладно розглядаються в роботах В.Г. Костомарова, А.Н. Васильєвої, І.П. Лисакова, О.А. Лаптевой, Г.Я. Солганика. Особливе місце займають дослідження російських вчених у галузі мови англо-американської преси, наприклад, роботи І.С. Стамм, А.Б. НАЕР.
Підвищена увага до мови газети цілком закономірно: по-перше, газета є найстарішим засобом масової інформації, в якому складалися і формувалися основні стилістичні прийоми і засоби, характерні для мови масової комунікації в цілому, по-друге, газетні тексти являють собою найбільш доступний і зручний, з погляду лінгвістичного опису, матеріал, оскільки не вимагають попереднього запису і подальшої розшифровки, як, наприклад, радіо та відеоматеріали. Крім того, якщо порівняти корпус газетних текстів в цілому з сукупним текстовим масивом всіх інших ЗМІ, то стане очевидно, що тут газета помітно перевершує всі інші ЗМІ. «Це пов'язано і з найширшою повсякденному доступністю газети, і з величезним діапазоном багатопрофільного вибору інформації, і з синхронною багатоплановістю змісту кожного номера...
