рми, насамперед конфуціанські, возвеличувати досконалість мудреця, що зберігає свою особу, що не піддається непотрібним емоціям, вірного і шанобливого, а також страх перед гнівом Неба. В
Специфіка художньої культури Китаю
Культура Китаю склалася з дивно поетичною космогонічної картини світу, всепроникаючих етичних норм, виражених у глибокодумних релігійно-філософських теоріях, розгалуженої і стрункої системи державності, дбайливого збереження традицій, при якому нове виникає не шляхом ломки минулого, а в процесі використання всіх його цінностей. Останнє особливо явно проявилося в мистецтві, де часто зустрічаються вічні сюжети, в яких нове полягає лише в показі-яких невідомих або по-іншому понятих граней, нюансів, сторін і відтінків відомого. Існує особливий жанр інтерпретації: вірш пишеться як би "слідом поетові", картина - "Слідом кисті", причому наслідування часто неможливо відрізнити від оригіналу. Мистецтво в Китаї стає актом проникнення в сутність речей, проникнення не так логічного, скільки чуттєво-інтуїтивного, виражається у внутрішній готовності до охоплення цілого. Тому у китайських майстрів немає ескізів і чернеток, вони творять відразу і досконало. У всіх видах і формах китайського мистецтва вражає саме це прагнення до досконалості складного, багатовимірного, в якому одне перетікає в інше, одне і те ж має безліч смислів і всі разом символічно.
Як і в інших країнах стародавнього світу, мистецтво в Китаї було пов'язано з практичною діяльністю, що склалися в суспільстві звичаями та ритуалами. Вже в глибокій старовині тут з'явилися ворожильні написи на черепахових панцирах або баранячих лопатках, а пізніше - на бронзових виробах. У I тисячолітті до н. е.. для листа стали використовувати бамбукові планки. На кожній з них містилося приблизно по 40 ієрогліфів. Для того, щоб зробити книгу, потрібно було нанизати планки на мотузку і з них скласти в'язку. Такі книги були громіздкі, дороги і незручні. Шелкопрядство відомо в Китаї з III тисячоліття до н. е.., але тільки в III столітті до н. е.. його почали використовувати для письма. Книги зробилися компактними, але аніскільки не подешевшали. На початок нової ери було винайдено папір, що призвело до поширенню літератури та її вивченню. Найбільшу значимість мали найдавніші книги, про які вже говорилося. За переказами, сам Конфуцій включив 305 пісень древніх царств до "Книги гімнів" - "Шицзин", хоча сучасні науковці відносять їх походження до набагато більш ранніх століть. У ці книги входять вірші і пісні, поеми, літописи, філософські та естетичні судження, моралізаторство і легенди. Тексти і теми книг всіляко варіювалися в пізні часи, стаючи все більш вишуканими, витонченими і символічними, як і живопис на шовку, як і саме мистецтво каліграфії (грец. kalligraphia "красивий почерк").
Ієрогліфічне лист має одну особливість: воно несе не тільки смислове навантаження, воно зображально. Тому в перекладі зникає величезна частина семантичних нюансів оригінального тексту, написаного ієрогліфами: тут важливо все - як рухалася рука майстра, який стан він передав у накресленні ієрогліфа, який образ несе в собі, крім власне слова, цей знак. Тому література Китаю, особливо поезія, - не тільки виразне, але і в якійсь міру образотворче мистецтво. Краса природи, оспівана піднесеним стилем поета з'єднувалася з особливостями його каліграфії, його пензля, створюючи неповторний художній образ. Ось вірші великого китайського поета Лі Бо (701-762), якого називали "безсмертним, поваленим з небес" через його трагічної долі:
У струмує воді осінній місяць.
На південному озері спокій і тиша.
І лотос хоче мені сказати про щось сумне,
Щоб сумом і моя душа була повна.
[137. с. 264; пров. А. Гитовіч]
p> Мабуть, у Китаї тільки літературу не можна звинуватити в цивільному мовчати: вона висловлювала бунтарські настрої, протестувала проти жорстокостей і насильства, осміювали людські пороки, в тому числі і конкретних достатньо високопоставлених осіб. Її творці, як і всі поети-бунтарі в усі часи, піддавалися різних покарань, аж до вигнання з країни. Китайський поет Цюй Юань (бл. 340-ок. 278 до н. е..) в поемі-елегії "Скорбота відкинутого" писав:
Твій дикий вдачу, володар, засуджую,
Душі народу ти не осягав.
Придворні, заздрячи по-жіночому
Моїй красі, зводять наклеп на мене.
Бездарні завжди до підступності схильні,
Вони приховують чорні справи.
Завжди йдуть манівцями.
верткий - Єдиний їхній закон! ..
[293, с. 6]
Прагнення китайської держави до централізації торкнулося і культуру, зокрема художню. У період імперії Хань була зроблена спроба зібрати всі давньокитайські пам'ятник...
