ктування першотвору перекладачем, тим виразніше бачить читач на склі перекладу відображення особи перекладача поруч з особою автора. Отже, завдання перекладача полягає і в тому, щоб це відображення не заважало (або заважало як можна менше) сприйняттю оригіналу. p align="justify"> При оцінці художнього перекладу доводиться враховувати не тільки ступінь прозорості скла, але і кут, під яким перекладач розглядав оригінал, а перекладач сучасної школи дивиться на оригінал під реалістичним кутом зору.
У реалістичному методі, в його правдивості, в його історичній конкретності - найкраща гарантія вірною передачі першотвору у всій його світлотіні, з усіма притаманними йому якостями.
Художній переклад зовсім на В«ремесло фотографаВ», а творче освоєння, галузь мистецтва реалізму. Перекладати правдиво, без спотворень, без непропорційного підкреслення окремих деталей, без естетського смакування, виходячи з правильно понятого цілого, - це і означає переводити реалістично. p align="justify"> А інакше що ж виходить: твори Золя може перекладати тільки перекладач-натураліст, а для того, щоб перевести декадентського поета, перекладач повинен зробитися сам декадентом? Якби було потрібно перевести імпресіоністичний текст, невже його треба неодмінно переводити імпресіоністичні методом: з усякого роду перекладацькими примхами і примхами, довільно підкреслюючи одне, змащуючи інше, зовсім пропускаючи третє? Адже це означало б не відтворити ідейно-художню єдність першотвору у всій її своєрідності й суперечливості, а просто дати імпресіонізм у квадраті або в кубі. p align="justify"> Постає питання: чи обов'язково реалістичним буде всякий переклад реалістичного твору? Ні, на жаль, це не так. Формаліст, навіть переводячи Діккенса, Льва Толстого або Шевченка, може застосувати свою формалістичну установку і часто примудряється спотворити навіть їх текст. Нездатний вхопити його суть, він розриває в перекладі ідейно-художню єдність: замість реалістичних образів і живої мови дає лише ізольовані і тим самим часто втратив сенс, формальні елементи. Так, в Діккенсі він може непомірно роздути риси гротеску, а у Льва Толстого висунути в центр уваги уявне недорікуватість, зберігши і навіть примноживши всі нескінченні В«щоВ» і В«якийВ»; нарешті, у будь-якого письменника може побачити його родимки і бородавки - і тільки .
З іншого боку, перекладач може і повинен залишитися самим собою і переводячи таких ірраціональних письменників, як, наприклад, Стерн або як Беділя. Навіть сумбурний, розсмиканому конгломерат В«Тристрама ШендіВ» він буде переводити без естетського смакування та підкреслення ізольованих, зовнішніх рис. Він правдиво, без зайвого натиску передасть своєрідність першотвору в цілому. У його перекладі виявиться, що Стерн, як і деякі інші письменники-експериментатори, значний не тому, що він манери і складний, а незважаючи на всю свою історично обумовлену манірність, яка не може знецінити йо...
