ду є свої жорсткі закони, обов'язкові і для найбільших талантів. Це прекрасно розумів Пушкін. Він почав було перекладати "Конрад Валленрод" безпосередньо з польської та дуже точно; повинно бути, сам здивувався, наскільки це місцями виходить скуто-архаїчно, і кинув, сказавши, за спогадами К. Польового, що не вміє перекладати. Навіть Пушкін не одразу вийшов на той шлях, який привів його згодом до блискучим перекладам з того ж Міцкевича (В«Будрис і його синиВ»), з античних поетів. p align="justify"> Кожен досвідчений перекладач знає, що через розбіжність мовних систем і естетичних норм доводиться замінювати деякі деталі першотвору іншими, виникаючими тільки в перекладі. Але мистецтво перекладача художньої літератури полягає і в тому, щоб триматися при цьому в межах, що допускаються оригіналом, і при будь-якому В«перевираженіяВ» пропорційно зберігати пропорції першотвору. p align="justify"> Завдання перекладача полягає насамперед у тому, щоб не загубити особи учасника, зберігши власне обличчя чесного і вдумливого истолкователя авторської волі. У тому, щоб не послабити сили, яскравості, образності першотвору, а якщо він легкий і простий, не обтяжити його. Потім у тому, щоб своїм перекладом не тільки не завдати шкоди російській мові і літературі, а, навпаки, посильно збагатити тим, чим може збагатити їх перекладене твір. Ось, власне, головне, а інше додасться, і тоді з перекладу видно буде, почерк чи це вдумливого истолкователя або попросту розчерк невиправданого домислу. Чуйний читач відразу бачить, де обгрунтоване тлумачення, своя манера майстра, де боязка каліграфічний копія ремісника, а де довільна манірність дилетанта. br/>
1.1 Особливості манери перекладача
Питання про перекладацької манері впирається у важку проблему осмислення і тлумачення першотвору.
Як вищу похвалу перекладачеві призводять іноді відоме місце з листа Гоголя Жуковському: В«Перекладач вчинив так, що його не бачиш: він перетворився на таке прозоре скло, що здається ніби немає склаВ». В ідеалі і має бути так, і до найпростіших перекладів текстів загального характеру (наукових і т. п.) це може бути застосовано майже без всяких застережень. Там дійсно немов і немає перекладача, а є факти, терміни та їх нейтральна по стилю словесна зв'язка. Але як тільки звертаєшся до тексту художньої літератури, як тільки в тексті ясно вимальовується обличчя автора, його індивідуальний стиль, так майже неминуче виникає поруч і особа перекладача. p align="justify"> Відразу з'ясовується, що нам тільки здавалося, що немає скла, воно є, і, більше того, скло це легко втрачає свою прозорість. При перекладі яскравого і важкого художнього тексту на цьому склі стають особливо помітними всякі подряпини, бульбашки, пил та інші вади. Все це непримітно або явно змінює оригінал. p align="justify"> Але справа не обмежується і цим. Якщо продовжити розпочате порівняння, то бачиш, що, чим своє звичайніше тра...
