en«, sagte der Feldunterarzt, »da? man sich die b? se Syphilis notfalls auch auf dem Klo holen kann. Wie ist denn das n un mit dem Tripper? Kann man sich denn auch das Tripperchen auf dem Abort anlachen? Sie ... ja, Sie dort, den Spund mit der bl? Henden Impetigo contagiosa staphylogenes mein ich, stehn Sie auf, Sie wandelnder Grind, antworten Sie! «Vorn erhob sich ein Arbeitsmann mit schorfbedecktem Gesicht und stammelte:» Nein, aber doch nicht, das geht nicht. «(S. 359) Зовсім юний воєнфельдшер постав перед відділенням і недбало сів на край столу. Почав він в тоні невимушеної бесіди. Непристойності його були скоріше цинічні, ніж грубі. Для найвідразливіших речей він користувався зменшувальними іменами і постачав їх пестливими епітетами. Звучало це приблизно так: «Те, що у нас, лікарів, прийнято називати первинним сифилитическим афектом, являє собою чарівну виразки ...» А коли викликав кого-небудь, мав звичай величати його якою-небудь незрозумілою хворобою: «Так, так, ви, Струма з Базедова очима! »- Отже, ми вже знаємо, - сказав воєнфельдшер, - що на худий кінець можна схопити розкішний сіфончік навіть у вбиральні. Ну, а як справи з трипером? Чи можна підчепити в нужнику також і тріпперок? Так, ви, ви там, я маю на увазі вас, харя зі свіжими стафілококової імпетиго, встаньте ж, парша ходяча, і відповідайте! Попереду піднявся хлопець з прищавим обличчям і, запинаючись, промимрив: - Ні, все-таки ... Значить, не схопиш. (c. 385 - 386) Gomulka hatte den Abend kein Wort gesprochen. Seine Bewegungen waren fahrig. Jetzt, da sie in der Dunkelheit beieinanderstanden, sagte er pl? Tzlich: »Ich hab es gewu? T. Aber ich hab es nicht geglaubt. «Erst nach Minuten fuhr er fort:» Jetzt glaub ich alles. «Holt nahm den Karabiner von der Schulter und legte ihn auf die Patronentasche. Auge um Auge, Zahn um Zahn, dachte er. »Gnade Gott uns allen, wenn wir nicht siegen!« »Siegen!« Sagte Gomulka ver? Chtlich. »Das gibt es nicht. Das darf nicht sein, da? so was siegt! «Holt antwortete nicht. Eine halbe Stunde verging. Es war still, nur der Bach rauschte. »Ich hab, seit ich in die Schule gehe, nicht mehr an Gott geglaubt«, sprach Gomul ka wieder, und seine Rede war verworren. »Ich kann auch nie mehr an Gott glauben ... Aber da? es den Teufel gibt, das glaub ich. «Er sprach mit entstellter Stimme:» Seit ich das heute gesehen hab ... und wenn ich nun denk, wie es werden wird mit Deutschland, dann h? r ich meine Mutter, wie sie mir fr? her einmal aus der Bibel vorgelesen hat. Und in den Tagen werden die Menschen den Tod suchen und nicht finden ... und werden begehren zu sterben, und der Tod wird vor ihnen fliehen ... Und ich seh das Kriegsende ... das fahle Pferd, von dem es hei? T: Und der darauf sa? , de? Name hie? Tod. Und die H? Lle folgte ihm nach ... «Holt schauderte. Nun wu? Te er das Gef? Hl zu deuten, das ihn seit Stunden nicht mehr loslie ?. Es war Todesangst. (S. 392 - 393) Гомулка за весь вечір не промовив жодного слова. У рухах його була якась розгубленість. Але тепер, коли вони стояли одні в темряві, він несподівано заговорив: - Я це знав. Тільки не хотів вірити.- І трохи згодом додав: - А тепер я всьому вірю. Хольт зняв карабін з плеча і притиснув його до живота. Око за око, зуб за зуб, подумав він.- Нехай змилується над усіма нами бог, якщо ми не переможемо!- Переможемо?- З презирством вимовив Гомулка.- Цього не може, цього не повинно бути, щоб таке перемагало! Хольт не відповів. Минуло з півгодини. Кругом було тихо, тільки дзюрчав струмок.- З тих пір як я пішов до школи, я перестав вірити в бога, - знову заговорив Гомулка, плутаючись і збиваючись.- І ніколи не зможу в нього вірити ... Але що існує диявол, я вірю.- Він говорив якимось надтріснутим голосом.- Коли я це сьогодні побачив ... і коли думаю, що буде з Німеччиною, мені здається, я чую мати, як вона читає мені вголос з біблії: «У ті дні люди смерти шукатимуть, та не знайдуть її, побажають. померти, але смерть втече від них ... »Я бачу кінець війни ...» Кінь блідий, і на ньому сидів, на ім'я смерть; і пекло слідував за ним ... »У Хольта по спині пробігли мурашки. Тепер він знав, як називається те почуття, що ось уже багато годин тримає його в лещатах. Це смертельний страх (c. 420) »Und Siegesboten kommen herab:«, las er, »Die Schlacht ist unser!« Das ersch? Tterte ihn. »Lebe droben, o Vaterland, und z? Hle nicht die Toten! Dir ist, Liebes! nicht Einer zu viel gefallen ... «K? nnte man doch so sprechen! dachte er. K? Nnte man den Krieg erleben als furchtbare, doch reine und heilige Aufgabe, wie man sich s einmal ertr? Umte ... W ?? te man doch: Es ist gerecht und darum sinnvoll und gut! Denn nicht der Kampf ist unertr? Glich und furchtbar, nur die Sinnlosigkeit, das Umsonst der Entschl? Sse, das Unrecht der Taten ... Wolzows Kampf in der M? Hle, dies erkannte er nun, war ein Symbol. Sich schlagen ohne Auftrag und Zweck, nur um eine grauenvolle Bluttat zu verbergen. Wer ist schuld, da? wir unsere Kraft, un...
