перестає слабшати з середини 80-х років до наших днів. Ці навчені солдати В«джихадуВ» підживлювали, починаючи з 1989 р., найбільш агресивно налаштованих учасників руху опору владі в Кашмірі, а також склали основний кістяк загонів руху В«ТалібанВ», настільки, здавалося, несподівано для всіх виниклого восени 1994
Трагічні події 11 вересня 2001 р. викликали нову хвилю непідробного страху і підозрілого ставлення Заходу до мусульманського світу в цілому і його традиційним інститутам, зокрема. Їх стали безпосередньо пов'язувати з джихадом, зростанням насильства і терору як на глобальному та регіональному, так і на державному рівнях. Однак подібна ісламофобія, ототожнення всіх теологічних ісламських навчальних закладів з тероризмом неправомірні і небезпечні, т.к. можуть призвести до крайненегатівной реакції з боку мусульман, які вважають свої традиційні інститути освіти головним інструментом передачі релігійних поглядів, збереження культурної самобутності та ідентичності. Слід зрозуміти, що не можна допускати політизації ісламу і спроб використання його в цілях легітимізації тієї чи іншої влади, провідних до радикалізації ісламу, наданню йому войовничого характеру. Свідченням тому якраз і може слугувати досвід Пакистану.
Керівництвом країни робляться конкретні заходи щодо приборкання хвилі насильства і терору, нескінченних зіткнень на релігійно-общинної грунті. Можна сказати, що етнічний і войовничий релігійний екстремізм являє собою головну загрозу внутрішній безпеки і цілісності країни, здатний розпалити в ній полум'я громадянської війни. Прецедент війни на етнічному грунті вже мав місце в Пакистані. У результаті неї в 1971 р. відбулося відділення Східного Пакистану від Західного та утворення незалежної держави Бангладеш. Розбіжності на етнічному грунті відбувалися також в 70-і роки в провінції Белуджистан, а також в Сінді (1970, 1972). В останньому зіткнення на етнічному грунті після створення вкрай радикальної партії урдуязичних мусульман-мігрантів з Індії під назвою В«Національний рух мухаджирівВ» (1982) придбали постійно поточний характер.
Конфесійна однорідність пакистанської держави, як вона бачилася його творцям, спочатку отримала тріщину ще під час антіахмадійскіх виступів сунітів (1954, 1974), що вимагали офіційного відлучення цієї модерністської секти ахмадійя від ісламу. Існуючі відмінності між самими сунітськими масхабов, а також сунітсько-шиїтська ворожнечу сприяють зростанню релігійної нетерпимості та екстремізму, нагнітається численними релігійно-політичними партіями і угрупованнями країни. У результаті зіткнень на релігійно-общинної грунті тільки в 2001 р., за офіційними даними, погіблоболее 400 пакистанців.
Однією з основних заходів держави щодо запобігання вливання пакистанської молоді в подібні екстремістські рухи є проведення в країні із серпня 2001 р. РЕФОРМА традиційного мусульманського системи освіти. Вона передбачає досягнення державного контролю як за діяльністю 20 тис. м...