зменшувалася В»[16] . Дійсно, в результаті цього події в Росії виникає незвичайна мовна ситуація (якщо порівнювати її з західноєвропейської). Б. А. Успенський назвав її В«диглоссиейВ» [17] , тобто коли начебто не потрібно перекладу з мови священних книг на мову національний. У такій ситуації, зрозуміло, не відбувається кодифікації національної мови. Таким чином, російська мова сприймається як мова профанський, не вартий, щоб на ньому існували сакральні книги.
Варто в цьому контексті навести уривок з В«Булли папи Івана VIII від червня 880 р.В»: В«Письмена, нарешті, слов'янські, винайдені покійним Костянтином Філософом, щоб з їх допомогою лунали належні хвали Богові, по праву схвалюємо і наказуємо, щоб на цій мові виголошується слава діянь Христа Господа нашого, бо ми наставлені святим авторитетом, щоб віддавали хвалу Господу НЕ тільки на трьох, але на всіх мовах. І ніщо ні у вірі, ні у вченні не перешкоджає на тому ж самому слов'янською мовою ні співати меси, ні читати святе Євангеліє або Божественні читання зі Старого і Нового завіту, добре перекладені та витлумачені, або співати всі інші обряди, бо Той, Хто створив три головних мови, тобто єврейський, грецький і латинський, Той створив і всі інші до Своєї хвалі і славі В»[18] . Так католицька церква вітала появу священних книг на нових мовах, тим самим включаючи їх до числа священних мов. p> У XVII в. у Південно-Західній Русі вже спиралися на цей прецедент, переводячи священні книги на російську. У самій Росії процес кодифікації російської мови почався лише після петровських реформ. Зауважимо мимохідь, що минулі і нинішні ієрархи РПЦ до цих пір не можуть визнати російську мову гідним священних служінь на ньому, відрізаючи тим самим від своїх служб потенційну багатомільйонну паству.
Втім, як про це буде сказано далі, Шпета мало хвилювала проблема недоступності християнських книг. Для нього найістотнішим питанням було питання засвоєння Росією античної спадщини. І в структурі його історіософських роздумів прийняття християнства на староболгарському мовою зумовило корінне відставання Росії від Заходу і занурення її в море невегласія і невігластва.
Саме давньоболгарська мова, вважав він, відрізав Русі шлях до античного спадку. Ідея ця здалася плідної багатьом російським європейцям начебто Шпета, але який поїхав в еміграцію. Слідом за ним Федотов і Степун заговорили про проблему прийняття християнських книг на староболгарському. На цю обставину, писав Степун, В«вперше вказав професор Шпет (Москва), а пізніше - емігрував Федотов. Теорія обох учених - це, власне кажучи, різновид філософсько-історичної колумбіани. Вони не зробили нічого іншого, як приписали дуже велике значення давно відомого факту, що Росія отримала свою християнство не від Риму, а від Візантії не латинською мовою, а на болгарсько-македонським діалектом, і надали йому далеко йде сенс В»[19] . p> Чаадаєв писав, що біда Росії в прийнятті християнства В«від всіма зневажуваної ВізантіїВ»....
