y"> Зі сказаного видно, що юридико-догматичної основою пан - дектного вчення про речові права служить римський правовий матеріал, витлумачивши в контексті значущою для нового часу політікоправових мети - побудова системи приписів, що закріплюють концепт свободи особи щодо того чи іншого присвоєного їм об'єкта (блага). відповідно до даної політико-правової метою в новий час було сформоване уявлення про абсолютне право власності та похідних від нього конструкціях обмежених речових прав.
Зауважимо, що римське право ні на одному з етапів свого розвитку не знало права власності як абсолютного права в позитивному сенсі (plenum ius). Як зазначалося вище, в римському праві право власності визнавалося абсолютним лише в сенсі його дії проти всіх. всі інші речові права (права на чужу річ), що виникають у міру еволюції в силу різних соціальноекономічних ситуацій, розглядалися як похідні від права власності і за аналогією з ним наділялися тими ж ознаками. Більше того, римське право досить довго взагалі В«не знало протиставлення між правом власності та обмеженими речовими правами на чужі речі. всяке ставлення до речі мислилося як різновид єдиного права - права власності В»[27, с. 189], точніше - найбільш повного майнового панування. Однак саме в римському праві склався ключовий принцип, що ліг в основу концепції права власності Нового часу: неприпустимо встановлення двох прав власності на одну й ту ж річ (duo non possunt esse in solidum domini). Застосування цього принципу виключає можливість встановлення повноти панування однієї особи щодо блага, присвоєного іншою особою.
В епоху феодалізму, починаючи з XI ст., римський правовий матеріал зводиться глоссаторамі і коментаторами до рівня незаперечній культурно-правової цінності і визначається як писаний розум (ratio scripta). Рецепція римського права призводить до створення єдиної системи права шляхом пристосування римсько-правових почав до феодальних відносин. на основі римсько-правових понять вирішується питання про можливість співіснування права власності у кількох осіб на одну й ту ж річ в рамках єдиної системи права. Це завдання було виконано глоссаторамі на основі вчення про розділеної власності (dominium divisum), пануючої в Європі протягом усього феодального періоду. Концепція розділеної власності, зберігаючи римську основу права феодальної Європи, обгрунтовує правові ситуації, пов'язані з невідомої античному праву практикою васально-ленного землеволодіння.
Справа в тому, що феодальне право на всіх етапах свого існування не проводить чіткої межі між окремими формами речове-правового панування. Одна з головних особливостей феодального права полягала в тому, що переважну роль у феодальному...