осфогенний або алактатний анаеробний процес), де Ресинтез АТФ відбувається за рахунок перефосфорілірованія між креатинфосфату і АДФ;  
 В·  Міокіназная реакція,  при якій Ресинтез АТФ здійснюється за рахунок дефосфорілірованія певної частини АДФ; 
  В·  Гліколіз  (лактацідний анаеробний процес), де Ресинтез АТФ здійснюється по ходу ферментативного анаеробного розщеплення вуглеводів, заканчивающего утворенням молочної кислоти. 
  Для кількісної оцінки процесів анаеробного і аеробного перетворення енергії при м'язовій діяльності використовуються три основних критерії: 
  Гј  Критерії потужності,  оцінює швидкість перетворення енергії в даному процесі; 
  Гј  Критерії ємності,  відображає загальні запаси енергетичних речовин або кількість освобождаемой енергії та виконаної роботи; 
				
				
				
				
			  Гј  Критерії ефективності,  який показує співвідношення між енергією, витраченої на Ресинтез АТФ, та загальною кількістю енергії, виділеної в ході даного процесу. 
  Анаеробні і аеробні процеси перетворення енергії помітно різняться за потужністю, ємності й ефективності.  За цими параметрами анаеробні процеси мають перевагу при виконанні короткочасних вправ високої інтенсивності, а аеробні - при тривалій роботі помірної інтенсивності. 
   Енергетичне забезпечення м'язової діяльності залежно від її характеру і тривалості.  
  При переході від стану відносного спокою до інтенсивної м'язової діяльності потреба організму в кисні зростає у багато разів.  Однак відразу ж ця підвищена потреба не може бути задоволена, так потрібно відоме час для того, щоб посилилася діяльність систем дихання і кровообігу і щоб кров, збагачена киснем, змогла дійти до працюючих м'язів.  Тому початок усякої інтенсивної роботи відбувається в умовах незадоволеної потреби організму в кисні (кисневий дефіцит). 
  Якщо робота здійснюється з максимальною інтенсивністю і триває короткий час, то поглинання кисню трохи встигає під час роботи досягти максимальної величини.  При цьому потреба в кисні так велика, що навіть і максимально можливе поглинання кисню не могло б задовольнити її.  Чим менше інтенсивність роботи і більше тривалість, тим кращі умови створюються для задоволення потреби організму в кисні. 
  При роботі помірної інтенсивності може встановитися відповідність між потребою організму в кисні і фактичним його споживанням, так зване,  стійке стан.  Однак стійко стан можливо тільки при роботі постійної помірної інтенсивності.  Яке збільшення потужності роботи по ходу її (Заспокоєння, спурти) призводить до підвищення потреби в кисні, яка відразу ж не може бути задоволена.  У цих випадках також тимчасово виникають невідповідність між потребою в кисні і її задоволенням, тобто киснева заборгованість і аеробні умови, що ліквідуються лише при поверненні до роботи колишньої інтенсивності. 
  При більш тривалій інтенсивній роботі все більшою мірою використовується глік...