ого варіанту тієї чи іншої професійної або соціальної групи, які, проникаючи в літературну мову або взагалі в мову людей, що не мають прямого відношення до цієї групи осіб, набувають в цих мовах особливу емоційно-експресивне забарвлення »[Ахманова, с. 419].
Як бачимо, в першій дефініції сленг - це просто ряд слів, що використовуються в термінологічному значенні, на кшталт «двірник» або «запаска» у автомобілістів. Такі слова не годяться для офіційної інструкції, але зручні для ділової розмови професіоналів.
У другому випадку це вже щось зовсім інше: перед нами слова, вже покинувши професійну сферу і вийшли в звичайну розмовну мову. Дуже важливо ще одне зазначене О.С. Ахмановой якість: всі подібні слова яскраво експресивні [Ахманова, с. 425].
Однак пейоративність, очевидно, не вважається дослідником відмінною рисою сленгу. Дещо інше рішення пропонується у Енциклопедичному словнику 1980 року. Тут теж два визначення: «1.Сленг- мова професійно відокремленої групи в протилежність літературній мові. 2. Це варіант розмовної мови, який не збігається з нормою літературної мови »[Рад. ЕНЦ. словник, c. 608]. Це визначення представляється вельми неадекватним. Як бачимо, в (1) - це просто синонім професійної мови (мови), чітко протиставлений мови літературної. Незрозуміло, чим сленг в такому випадку відрізняється від термінології і в яких відносинах з мовою літературною він все-таки знаходиться. В (2) це нелітературний варіант розмовної мови; дуже «невизначений визначення». Абсолютно ігнорується проблема (не) пристойності сленгу.
Такий різнобій у визначенні сленгу дав привід І.Р.Гальперин взагалі заперечувати сам факт існування сленгу. Його аргументація заснована на вивченні лексикографічних послід: одне і те ж слово в різних словниках дається з позначками «сленг», «просторіччя» або без всяких послід, що начебто свідчить на користь літературної норми. Тому І.Р. Гальперін не допускає існування сленгу в якості окремої самостійної категорії, пропонуючи використовувати термін «сленг» як синонім англійського слова «жаргон» [Гальперін І.Р., C. 107-114].
Аргументація І.Р. Гальперіна не здається дуже переконливою вже в силу недостатньої розробленості системи лексикографічних послід: різнобій в даному випадку можна пояснити не стільки особливостями стилю, скільки особливостями підходу кожного лексикографа до даної проблеми.
До вже наведеним різноманітним трактуванням сленгу можна додати настільки ж різноманітні дефініції англійських філологів. Термін «сленг», відзначає відомий американський лінгвіст Ч. Фриз, настільки розширив своє значення і застосовується для позначення такої кількості різних понять, що украй скрутно провести розмежувальну лінію між тим, що є сленгом, і що немає [Fries, p. 52].
Цілий ряд англійських дослідників використовує слово slang просто як синонім жаргону, арго або кент. Така думка знаменитого дослідника сленгу Еріка Партриджа. Він виділяє кілька різновидів спеціальних сленгів, наприклад: сленг кокні (cockney slang), сленг трактирів (public-house slang), сленг робітників (workmen s slang), сленг торговців, крамарів (tradesmen s slang), сленг літературних критиків (literary critics), сленг солдатів (soldiers), сленг-ідиш (Yiddish), кент (cant) і т.д. Він виділяє також незвичайні форми сленгу (oddities): 1) римований сленг (rhyming slang), 2) оборотний сленг (back slang), 3) серединний сленг (center slang), 4) Джібберіш і ЗІФ (gibberish and ziph), 5) спунеризм і зрощення (spoonerisms and blends). [Partridge, p. 39].
Найбільш детально висловився з приводу дефініції терміна «сленг» автор словника сленгу Р. Спірс. Він зазначає, що термін «сленг» спочатку використовувався для позначення британського кримінального жаргону як синонім слову «кент» (cant). З роками «сленг» розширює своє значення і в даний час включає в себе різні види нелітературної лексики: жаргон, просторіччя, діалекти і навіть вульгарні слова [Spears, с. 528]. Концепція Р. Спірса дозволяє вивести сленг з кримінального жаргону, але йому сленг не буду подібний, а, навпаки, підкреслити, що в це поняття входить цілий список різних видів нелітературної лексики. У цьому його позиція змикається з позицією Ч. Фріза. [Fries, p. 52].
Таким чином, можна констатувати, що, при всій своїй популярності, «сленг» в даний час термінологічної точністю не володіє.
Сленг характеризується деякою соціальної обмеженістю, але не певної групової, а інтегрованої: він не має чіткої соціально-професійної орієнтації, їм можуть користуватися представники різного соціального та освітнього статусу, різних професій і т.д. Тому можна відзначити таку рису сленгу, як загальновідомість і широку вжиткового: СР «Тусовка», «віз», «темні», «діставати», «наїжджати», «бакси» [Берегівська, С. 3...
