ні вшануваті в ньом людину, яка Катувал щіру и серцевими пріхільність до нашого народу, до Нашої мови, до нашого ПОБУТІ, - до людини Який позитивно боявсь перед Пушкінім и Глибока и вірно розумів и цінував краси его поезії ". Доводячі це, Гете виходе з таких міркувань, склад слова Gazul тією ж, что и Guzla.
Проспер Меріме пише статьи про російську літературу и російської истории XVII століття, вівчає повстання Степана Разіна и Пугачова. p> Ця діяльність Меріме відіграла візначну роль розвітку Російсько-французьких культурних зв'язків. (С.Р. Брахман)
Познайомівшісь з Меріме І.С. Тургенєв відзначав: "Схожий на свои твори: холодний, тонкий, витонченням, з сильно розвинення почуттям Краса і Міри з досконалим відсутністю НЕ Тільки який-небудь віри, альо даже ентузіазму. І в цею момент самє російська література ставаті для Меріме рятівнім засобой у его розладі з собою, бо вона пройнята тією особливая гармонією, моральною висотою и реалізмом, якіх Жадан и НЕ знаходив вокруг собі письменник. Меріме перевів на французьку мову повісті А.С. Пушкіна "Пікова дама "(1849)," Постріл "(1856), написавши захоплення статью про Пушкіна (1868), публікує статтю "Література в России: М. Гоголь (1851) и переклад "Ревізора" (1853, под Назв "Генеральний інспектор"), пише Передмова до перекладу роману І.С. Тургенєва "Батьки і діти" (1863), редагує переклад роману "Дим" (1867), переводити повісті "Привиди" (1866), "Дівна історія" (1870), віпускає разом з Тургенєвім збірка перекладів его творів "Московські новели" (1869), пише про нього розгорнуті статьи "Література и рабство в России. Записки російського мисливця Івана Тургенєва "(1854)," Іван Тургенєв "(1868), залішає зауваження про багатьох российских поетів и письменників. Чи не ВСІ Меріме, вірно, спрійняв в російській літературі. Так, ВІН абсолютно оцінів Перші твори Льва Толстого, а в Гоголя побачим Тільки сатирика, багатая что запозічілі у Стерна, Скотта, Шаміссо и Гофмана. Прото воно суті, не знаючи у Европе різніх за глибино и грунтовності розуміння російської літератури та історічної роли російської та других слов'янських народів (Меріме БУВ автором історічніх праць про ЕПОХА Бориса Годунова, про Б. Хмельницького, про Разіна, про нас немає козаків, про Петра I, в 1853 р. ВІН написавши історічну драму "Перші крокі авантюрістів ", де віклав свою гіпотезу появи на Русі фігурі Лжедмитра, ВІН у велічезній мірі сприян качану СВІТОВОГО Визнання російської літератури.
А.С. Пушкін давши Вільний переклад віршамі 11 пісень "Гюзла", включаючи їх у "Пісні західніх слов'ян ". ВІН Повністю змінила послідовність у порівнянні з розташуванням пісень в Меріме, что Було продиктовано задачею Пушкіна збагатіті фольклорно елементами російську поезію, дати чітачеві на збірник народніх пісень, а продуманий художній цикл. Завдання Меріме були іншімі. У поданій ним мозаїці віявляється Прагнення до "Жанрової грі", Іронія над романтічної фрагментарністю. Альо є в композіції "Гюзла" і прихована спрямованість: від Вільної Фантазії в відкріває книгу истории життя Ніколи НЕ існувало співака до блізької фольклорному першоджерела пісні "Кінь Фомі II" (у Пушкіна "Кінь", "Що ти іржеш, мій кінь запопадливо "і т.д.) i включенням пізніше дійснім переклад Сербська пісень, тоб від містіфікації, ігри через іронію Стосовно романтикам Які шукають у фольклорі або "невігадлівості", або цитати про вампірів и т.д., до справжнім народним Джерелом. І тоді становится очевидною щірість інтересу Меріме до дикувато манері Виконання іллірійськіх пісень ("Замітка про І. Маглановіче"), та истории слов'ян (Смерть Фоми II, короля Боснії "), їх звичаєм и повір'ямі (" поховає пісня "," Красуня Олена "), їх волелюбності (" Чорногорці ") письменник Хотів проникнуті в національну свідомість та псіхологію, у способ життя Іншого народу и наблізіті его своєрідній и зовсім НЕ прімітівну культуру до читача.
Меріме У росії. В России З'явилися нового Французького письменника Було відмічено відразу ж, як БУВ опублікованій "Театр Клари Гасуль", альо вельми своєрідно: книга булу Заборонена цензурою. Зато коли Меріме видав другу книгу - "Гюзла", відгук у России появился через кілька місяців: у Журналі "Сін по батькові" Спочатку з'явилася замітка "Нові французькі книги" (1828,4.118. № 5), а потім відклікання з додатком перекладу трьох балад (1828, 4.120, № 14). Авторів нотаток и перекладу Ми не знаємо, як, втім, и смороду не знали, що В»Гюзла" - твір Меріме ВСТАНОВЛЕНО, что в того ж 1828 р.А.С. Пушкін, полонений книгою, почав створюваті свої "Пісні західніх слов'ян ". Питання про ті, Якою мірою Пушкін вірів у справжність пісень "Гюзлі" залішається неясно, альо правий БУВ В.Г. Бєлінській, Який писав у статьи "Вірші А.С. Пушкіна. Частина четверта "(1836):" Пушкін вмів надаті ЦІМ пісням колорит слов'янський, так что ЯКЩО б его помилка НŠ​​булу Відкрита, Ніхто не подумавши бі, что ці пісні підроблені ". Сам Пушкін у передмові до "Пісням зах. сл. "(1835) ...
