в з так званим формальним складом, де наслідки не є предметом доказування, оскільки винесені за рамки складу. p> Суб'єктивна сторона злочинів з формальним складом характеризується, як правило, умислом. Але законодавча формулювання умислу до таких злочинів не може бути застосована, оскільки наслідки не є ознакою відповідного діяння, а умисел орієнтований виключно на об'єктивований у поза результат. Правоприменитель виходив з положення за допомогою спотворення законодавчого визначення, ігноруючи момент передбачення зовсім, а момент бажання, переносячи з наслідків на дії: суб'єкт усвідомлював суспільну небезпеку свого діяння і бажав його здійснити. Однак таке ставлення правоприменителя до законодавчим звичаями входить в явне протиріччя зі ст. 2 КК, зміст якої не дозволяють сумніватися в тому, що норми Загальної частини КК містять принципи і загальні положення, які стосуються усіх нормативним звичаями Особливої вЂ‹вЂ‹частини. Н. Іванов вважає, що, кваліфікуючи злочини з формальним складом як вчинені навмисно, правопріменітель дискредитує закон, ігноруючи НЕ тільки встановлені в самому КК принципи і загальні положення, а й конституційний принцип відповідальності виключно в рамках закона7.
Законодавча конструкція умислу змушує правоприменителя шукати різні хитрування з тим, щоб всі його дії були законодавчо обгрунтованими. І в тому випадку, якщо до подібних хитрощів вдається вища судова інстанція, закон дискредитується подвійно.
Суб'єктивна сторона згвалтування характеризується, за загальним правилом, прямим умислом. При цьому свідомістю суб'єкта повинен охоплюватися, в Зокрема, і вік потерпілої, з якою він насильно вступає в статевий зв'язок, що стосується допущення, то цей вольовий момент умислу відноситься лише до наслідків і переносити його на кваліфікуючі ознаки незаконно. Інше справа, що умисел може бути невизначеним: суб'єкт з якоюсь часткою ймовірності усвідомлював, що вступає в статевий зв'язок з неповнолітньою або малолітньої, не виключаючи при цьому, що потерпіла досягла повноліття. У випадку невизначеного наміру відповідальність настає за фактично скоєного. Такого роду кваліфікація не викликала сумнівів ні в теорії, ні на практиці.
Мотив, у свою чергу, є потреба, що має властивість зростати в тому випадку, якщо вона залишається незадоволеною. Отже, свідомість, яка в рамках юриспруденції характеризує умисел, є знання про детермінують поведінку потребах.
Воля, яка в законодавчому визначенні умислу визначалася терміном В«бажанняВ» чи В«Свідоме припущенняВ», являє собою специфічну потребу і як така не розглядається психологами в якості однієї з форм відображення дійсності. У психології вважається, що воля, відбиваючись у головному мозку, включається у свідомість, усвідомлюється. У цьому зв'язку виходить вельми оригінальна картина стосовно до трактуванні умислу: суб'єкт усвідомлює суспільну небезпеку своєї поведінки, усвідомлює потребу у вигляді бажання, яке ї...