перекладу від живого процесу літератури.
Під покровом і в тіні цих теоретичних дереви ростуть сухі, мляві переклади. Ні-ні та й відгукнеться на ці теорії, навіть у кваліфікованих роботах, млява, невиразна нота. Візьмеш, наприклад, коректно виконаний А. Бобовича новий переклад В«ПуританВ» Вальтера Скотта навіть порівняно з далеко не блискучим старим перекладом XIX століття; або деякі романи Діккенса, перекладені Є.Л. Ланном і А.В. Кривцова, в порівнянні з зовсім не бездоганними перекладами І. Введенського; або, нарешті, новий переклад гетевського роману В«Споріднені натуриВ» А.В. Федорова, під редакцією В.М. Жирмунського, в порівнянні з попереднім радянським перекладом 20-х років (Г. Рачинського), - і виявиться, що останні за часом переклади цих книг у багатьох відношеннях бездушніші і суші колишніх. І що ще сумніше: це навмисна сухість, яка виходить із загальних установок, це добровільні вериги, пригнічують і плоть і дух. Певна практика в свою чергу породжує відповідне обгрунтування, яким знову виправдовують і тим самим викликають рецидиви старих поглядів і всі нові творчі зриви. І найсумніше те, що до самого останнього часу це порочне коло багато років безперешкодно котився з одного видавництва в інше, особливо за питомими вотчинам зібрань творів класиків. p align="justify"> Блукання між двох сосен, між лінгвістичним і літературознавчим принципами аналізу художнього перекладу, відволікає теоретиків від насущних потреб, від настійно необхідного практиками відповіді на деякі, на жаль все ще дискусійні, запитання.
Кращі сучасні перекладачі переконані, зокрема, в тому, що перекладачеві необхідно знати мову, але що не можна йому обмежуватися мовою. Вони вважають, що художній переклад, як кожен творчий літературний процес, виходить не з слова, а з твору в цілому, яке включає в себе не одні лише мовні його елементи, і тому насамперед намагаються передати загальний задум, дух і ідейний зміст. Перекладаючи, вони прагнуть поставити себе на місце автора і побачити те, що бачив він, створюючи свій твір, але побачити своїми очима, а потім намагаються передати засобами своєї мови і співвідносно з внутрішніми законами не просто умовний словесний знак, але все те, що варто за словом: думки, факти, стан, дію, внутрішню логіку і зв'язок зображуваного, весь живий образний контекст, а іноді і підтекст, всю життєву конкретність твору.
Вони намагаються встановити для себе те основне і головне, що робило письменника та його твір значним і актуальним для свого часу, і намагаються в першу чергу донести до нашого читача все те прогресивне, що жваво і актуально в них і для нашого часу, а разом з тим зберегти і все те, що вдається зберегти без шкоди для повного, ясного, вірного сприйняття думки і образів оригіналу, що не обтяжуючи текст непотрібними деталями, які властиві лише чужому мовною строю і часто просто не підлягають переведенню.
Вони домагаються то...
