го, щоб, не загубивши своїх стильових та індивідуальних особливостей і свого історичного і національної своєрідності, письменник (будь то Шекспір, Діккенс, Навої, Нізамі, Берні, Омар Хайям або Джамбул) звучав би в російською перекладі щодо мови так, як ніби він сам писав цей твір російською мовою, по-своєму і з властивим йому майстерністю, вільно володіючи усіма його образотворчими засобами.
В«Все має творити в цій Росії в цьому російській мовіВ», - закликав Пушкін. Для письменника, який працює над російським матеріалом в гущі російської дійсності і російської мови, цей заклик Пушкіна може здатися самоочевидним. Однак тим твердіше треба його пам'ятати перекладачам, яким дехто вперто нав'язував якийсь ублюдочний, В«перекладацькийВ» мову, перекладачам, що працюють на тій межі, де російська мова служить засобом включення в наш культурний побут пам'яток інших народів та інших мов.
Художній переклад (особливо коли він гарний) як результат, як книга входить до складу літератури народу, мовою якого він здійснений. Художній переклад підпорядкований не так мовним, скільки літературним закономірностям. Значить, будувати теорію чи поетику художнього перекладу треба на основі і в термінах літературної науки. Будувати не просто лінгвостилістика, а поетику літературних, жанрових, індивідуальних стилів перекладу. Тому можна говорити про натуралістичному (зокрема, формалістичне), про імпресіоністському, нарешті, про реалістичне перекладі. p align="justify"> Однак така літературознавча теорія художнього перекладу поки що не побудована, і позиція практиків, переконливо підкріплена творчими досягненнями радянського реалістичного перекладу, все ще залишається без твердого обгрунтування.
Лінгвістична теорія перекладу з потреби обмежена рамками співвідношення двох аналізованих мов, тоді як літературознавчий підхід до теорії художнього перекладу дозволяє висунути ті критерії, які можуть узагальнити будь-які літературні переклади з будь-якої мови на будь-яку мову, підпорядковуючи їх загальним літературним закономірностям і вводячи їх у загальний літературний процес.
Замість розробленої лінгвістичної термінології, якою користуються прихильники мовознавчої точки зору, доводиться, звичайно, переглядати під літературознавчим кутом всі основні питання художнього перекладу. Це справа не легка, потребує і часу і спеціальної розробки. br/>
Глава 2. Особливості перекладів Е. Хемінгуея
2.1 Особливості стилю Хемінгуея-романіста
Критики пишуть про вплив стилю Хемінгуея на творчість таких письменників різних країн, як Джон О'Хара і Джеймс Олдрідж, Грем Грін і Генріх Белль, Франко Солінас і Золтан Фабіан.
Американський літературознавець В.Т. Стаффорд в книзі, присвяченій літературі США XX в., Говорить про стиль Хемінгуея: В«Стиль нікол...
