дливість, розквіт економіки. У цих умовах з'явилися заклики до перегляду ліберальної доктрини.
Зокрема, одним з мислителів, які виступили за оновлення лібералізму, був Макс Вебер. Також до вчених, які брали участь в оновленні лібералізму, західні вчені відносять і австрійського та американського економіста і соціолога Е. Шумпетера [5, с. 77].
В результаті тривалих процесів переосмислення класичних ліберальних ідей розвинулося політико-ідеологічне спрямування, що отримало назву ліберал-реформізму. Одним з перших мислителів-лібералів, які побачили необхідність і перспективність стратегії державних економічних і соціальних реформ був Джон Стюарт Мілль, який ще в XIX в. стверджував важливість гнучкою соціальної політики держави. Величезний внесок у формування доктрини ліберал-реформізму вніс інший англійський мислитель, відомий економіст Джон Кейнс (1883-1946). Його економічна програма, сформульована під впливом великої депресії 1930-х рр.., Включала усіляке збільшення витрат держави, розширення суспільних робіт, інфляційну і циклічну податкову політику, циклічне балансування бюджету, обмеження зарплати і регулювання зайнятості. Основною своєю метою Дж.Кейнс ставив досягнення ефективного попиту і повної зайнятості.
Ідеологія і практика ліберал-реформізму отримала найбільший розвиток і поширення в США. Бурхливий і безперешкодний розвиток вільної ринкової економіки в цій країні в XIX в. зумовило фактично монопольне становище тут ліберальної ідеології. Ні традиціоналізм, ні соціалізм не отримали в Сполучених Штатах помітного розвитку. У XX в. у зв'язку з розвитком монополістичного капіталізму в США відбувся розкол у ліберальному сімействі. Класичний лібералізм придбав не властиві йому раніше консервативні функції. Сформувався специфічно американський тип «ринкового консерватизму». З іншого боку, ревізіоністське течія в американському лібералізмі трансформувалося в нову «етатистського версію лібералізму». Надбанням його став той самий тип політичного мислення, який в Європі визначається як соціал-демократичний.
Своє політичне втілення етатистський лібералізм отримав в «новому курсі» Франкліна Рузвельта. Завдяки цій політиці. Сполучені Штати змогли вийти із затяжної економічної кризи 1930-х рр.., Успішно здійснити глибоку економічну перебудову суспільства. Формування ліберал-реформістської ідеології включало в себе два важливих моменти: по-перше, обгрунтування власне стратегії реформізму, по-друге, її інтеграцію в ліберальну теорію [9, с. 45].
Класичні уявлення про суспільство як саморегулюючому механізмі ліберал-реформісти доповнили тезою про необхідність його періодичної корекції, «ремонті», так як громадські інститути схильні до старіння і з часом посилюється асинхронність у розвитку різних частин соціальної системи. Реформізм, з точки зору теоретиків етатистського лібералізму, виступає не просто як засіб забезпечення життєздатності системи, але як єдина альтернатива революційному радикалізму.
Незважаючи на свої суттєві відмінні особливості, етатистський лібералізм не порвав зв'язку зі своїм класичним попередником. Мостом між старим і новим лібералізмом стала концепція плюралізму. Відповідно до неї, в суспільстві існує безліч джерел влади, і уряд - лише один з багатьох центрів, готових використовувати свої можливості для контролю над громадянами. Тому основна проб...