Інший, невизначенності, невловного его НЕ Можливо описати словами.
Замкову бюрократію НЕ заскочіш зненацька, що не піймаєш на Слові; вона НЕ поборного самє у своїй податлівості: там УСІ ВСІ займаються и Ніхто немає за что НЕ відповідає, даже за Власні слова и Власні циркуляри. Щодо истории з Бюргеля теж НЕ має упевненості, чи це НЕ розіграш, чи не жарт. Бо слова Бюргеля «... тут усе можливого». Зокрема и в розумінні небажаним К. обстоюваті свое право на шляхах нечистих и НЕ праведних, зовсім випадкове. І герой и автор бредуть зачарованість колом: Кафку однаково лякали и свобода, й несвобода. БУВ у Баума ... - писав ВІН у Щоденнику 21 грудня 1910 р.- Таке Відчуття, наче мене зв язали, и одночасно Інше Відчуття, наче, Якби мене розв язали, Було б Іще гірше ». З цієї діявольської одночасності непоєднуваніх суперечностей немає виходе - даже того ілюзорного, что годиною проглядався в «Амеріці». 27 січня 1922 р. Кафка занотував у Щоденнику: «Незважаючі на ті, что я чітко написавши свое імя в Готелі, незважаючі ї на ті что ї смороду Вже вдвічі правильно написали его, внизу на дошці таки написано« Йосиф К. ». За життя автора «Процес" не відавався, тому ототожнюваті его з героєм роману не мін Жоден готельний портьє. Це зробили сам Кафка, бо відчував себе Йосифом К. усіх своих протагоністів ВІН ПЄВНЄВ мірою писав Із себе. Щоденники містілі в Собі Художні тексти, а романи и новели - «документи» кафківськоі Біографії. Тут Усе було плодом уяви и водночас жодних слово Не було вігадане.
Колі б раніше жодних слова Не було сказано про австрійське пріналежність Кафки, то ніні читач и сам мусів бі прийти до Такої думки - Надто Типового віглядає частка письменника. Більше того, Кафка - це Ніби загострення всех австрійськіх Прикмета, доведення їх до такого рубежу, за Яким смороду погрожують обернутися на свою протілежність. Не залишимося роль тут відігравала роль Кафки - ВІН зводів нездоланні Загаття з домашніх справ - Важко, альо мабуть, усьо ж таки вірішуваніх. Та Було и Інше: его Празька походження, его неприкаяність Празька життя. На зламі століть (колі Кафка Навчався в гімназії, відвідував університет и Щойно входив у літературу) населення Праги - резіденції імперського намісніка, а колись и самих імператорів, - набліжалося до півмільйона. І Тільки для тридцяти тисяч іі мешканців німецька мова булу рідною. Рільке, Верфель, Кафка, Густав Майрінк, Людвінг Віндер, Еріст Зоммер, Пауль Лепін, Йоганнес Урціділь, Макс Брод, Оскар Баум та Інші писали німецькою, перебуваючи в центрі чеської культури - культури Давньої, прекрасної, всесвітньо відомої, яка боролася за національну самостійність народові. Митець, что перебуває в сітуації соціальної герметізації, спріймає дійсність інакше, чем тієї, что існує всередіні жіттєздатного национального організму або хочай б у безпосередній взаємодії з розгалуженою суспільною структурою. Довкілля повстає перед ним, як правило в незвічній, вражаючій, різко учудненій ФОРМІ. У відчайдушному поріванні митець ладен розірваті ї ті нечісленні нитки, что пов язують его з реальністю. Саме тому в протест Рільке, Кафки, Верфеля, Майрінка частіше набував форми втечі - втечі ФІЗИЧНОЇ чі духовної. Смороду або Залишаюсь Прагу, або як Кафка намагаліся іі покинути, забіраючі, прот свою Прагу Із собою, як гірі на ногах. Тім-то ще радікальнішім Поиск виходе ставала втеча у фантастику, в сімволіку, Вселенський метафору. Одним словом, як Бачимо, «празька-німецька лі...
