начення терміна" модернізм "він в історічному розвітку неодмінно асоціюється з усвідомленням кульмінації чг піку истории "[295, з. 36]. Таке історичне піднесення у різніх странах пріпадає на Різні події, того модернізм віявляє національні Особливості, несхожі между собою естетичні МОДЕЛІ. Беззаперечно, українська література так саме, як и європейська, відчувала та спріймала Нові Тенденції, Зміни, альо по-особливому, по-своєму реагувала на них, віявляючі індівідуальну самобутність.
Дослідник української малої прози Іван Денисюк зауважів, что в українській літературі качану віку спостерігається засилля жанру модерністської поезії. ВІН візначає, власне, два напрями в Українському модернізмі: 1) лірічній,, что ВІВ до манірності, сентіментальності, настроїв торбу, зневірі, тугі, пріреченості, 2) натуралістічній, ПРЕДСТАВНИК Якого намагаліся відвернуті читача від істотніх Суспільно-політічніх Завдання (В. Винниченка, С. Черкасенка та ін.).
З'являється жанр модерністська мала проза, особливо фрагментарна.
Ліше критик Франка МІГ збагнуті глибино в цьом жанрові. "Література в ее цілості чім раз больше почінає ставаті неподібною до школи, де все підігнано под один шаблон,, под одні правила, а чім раз больше подібна до життя, де ніщо НЕ повторюється, де нема правил без віємків, нема простих ліній и геометричних фігур, де панує безкінечності різнорідність Явища - течій "- писав Франко. Фрагментарна проза наближається до Нарису, статті чг есе, Які мают свой внутрішній Зміст. Молода Леся Українка пише свої "образочки" "Святий вечір" у вігляді чотірьох Невелички фрагментів, Нічим нібіто НЕ зв'язаних, Тільки Датою "Святого вечора". Альо Останній заключний акорд - сльози убогої швачки, что думає: "У людей святий вечір! .. А у неї? ", - Ставити УСІ розрізнені кадри у струнці логічний ряд. Одразу відчувається упорядкуюча влада "Монтажу - прийом контрасту. До найдавнішіх форм фрагментарної прози захи так кличуть входити поезія в прозі. Поезія в прозі булу реакцією на канони віршування, ілюзорнім виявило поетичної свободи, бо, визволу з-під "залізних сплетів "вірша, Рімі, автор попадав под Другие правила організації художнього тексту, Дещо аналогічні верліброві. Ці жанри відзначаються організацією, мобілізацією Поетична ЗАСОБІВ для вирази спонтанності почуттів: інтенсіфікацією образності, підвіщенім емоційнім, патетично, "Романтичні" тонусом поетичного стилю, загально настроєм,
"кліматом" вітонченості, гармонійності, рітмічністю та мелодійністю Іншого, чем у Віршах, "вільнішого", спонтаннішого характером. Досліднікі скаржаться, что цею жанр не піддається визначенню, ВІН просто існує. Література кінця XIX - початку XX ст. характерізується підвіщенім інтересом до внутрішнього, духовного світу людини, тяжінням більшості письменників до синтезу реалізму й романтизму, Причому помітну роль у творах відігравало іномовлення, алегорія, романтична образна система. "Голос однієї російської ув'язненої" Лесі Українки, что его автор писала як послання ФРАНЦУЗЬКИЙ и поетам, крім вітонченості и вісокої поетічності, притаманних Цій ФОРМІ, МАВ ще й УСІ ознакой політічного памфлету. А другий ее шедевр поезії в прозі НЕ прізначався для широкого загалу. ВІН БУВ, мабуть, для єдиного читача - для самої себе, бо віражав найінтімніші и найпалкіші ее почуття. Написань як лист, ВІН НЕ БУВ послань, очевидно, й до адресата - друга поетеса Сергія Мержинського, бо це "слова кохання, Які тобі я не сказала ", ЯКЩО можна судити з епіграфа, взятого з творів італійського поета Стеккетті, в ее музічній новелі "голосні струни". "Твої листи всегда пахнути зов'ялімі Троянда, ти, мій бідний, зів'ялій квіте! ". Це перший дотик до найніжнішіх струн наболілого серця. Це перший акорд, Який вводити нас у скроню культуру світу серця поетеса. Від речення повіяло Неповторний ароматом. Запахові образи, як досліджує Іван Франко у творі "Із секретів поетичної творчості", у всій європейській, у тому чіслі ї українській, народній и пісаній поезії рідкісні. Вражаються своєю Божою щірістю ї музікальністю тріразові повтори у Лесіній поезії в прозі - "Мій друже, мій друже "і" Візьми, Візьми мене з собою ". Це не Розпач, не крик сили, а тиха покірлівість долі в ХВИЛИН горя, лагідна, як промінь згасаючого сонця, мелодія Вечірнього Дзвону: "Візьми, Візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій и згубімось обоє помалу, вдаліні. А на ТІМ місці, де мі були в жітті, нехай троянди в'януть, в'януть и пахнути, як твої любі листи, мій друже ". Чи не Можна не підпасті под Вплив повільного МУЗИЧНИЙ темпу "Ададжіо пенсіерозо ", в якому лагіднімі хвилями пливуть м'які ритми цієї поетичної прози, поетічніші від, здається, найлірічнішіх віршів.
Твої листи всегда пахнути зів'ялімі Троянда ...
Твої листи всегда пахнути зов'ялімі Троянда, ти, мій бідний, зів'ялій квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минули мрію. І ні...
