лять лікарську таємницю, без згоди пацієнта. Однією з таких ситуацій, відповідно до Закону, є «загроза розповсюдження інфекційних захворювань». Тут знову знаходять підтвердження як відмічені нами вище недостатність і суперечливість правових норм, так і неминучість прийняття лікарем самостійних компромісних рішень, з вибором між особистими інтересами пацієнта, з одного боку, та громадськими інтересами, з іншого.
Якщо повернутися до тестування на ВІЛ, то потрібно відзначити, що вірогідна помилка дає позитивний, а не негативний результат. У разі позитивного результату тестування донорська кров обов'язково підлягає знищенню. Що ж до самого донора, то йому проводиться контрольне тестування. Хибнонегативні результати тестування насамперед залежать від того, що інкубаційний період для ВІЛ-інфекції становить 1-3 місяці (у середньому - 6 тижнів). Протягом цього періоду людина вже є вірусоносієм (і тому заразний), чого, однак, тест на антитіла до ВІЛ не виявляє. Іноді такий «невидимий період» (або, як його ще називають, «прихований період циркуляції вірусу») може досягати трьох років.
Можливість пройти тест на наявність антитіл до ВІЛ повинна надаватися кожному. У сучасному суспільстві тестування може бути добровільним і обов'язковим. При добровільному анонімному тестуванні пацієнт реєструється під номером; при цьому допустимо вказівку демографічної інформації (вік, стать), але в документи не заносяться ні прізвище, ні адреса обстежуваного. При добровільному конфіденційному тестуванні відомості про особу пацієнта відображаються в його медичних документах, однак пацієнту повинні бути надані гарантії нерозголошення інформації.
Тестування на ВІЛ неодмінно має супроводжуватися консультуванням пацієнта як до, так і після проведення тестування. Адекватне інформування пацієнта підчас стає кращою психотерапією. Залежно від індивідуальних психологічних характеристик кожного пацієнта його доцільно проінформувати про те, що в медичній літературі неодноразово повідомлялося про випадки, коли регулярне статеве життя з ВІЛ-інфікованим партнером протягом багатьох років не приводила до зараження; що таке хибнопозитивні результати тестування; що позитивний результат ще не означає захворювання на СНІД; що медицині відомі випадки, коли СНІД не розвивається у «ВІЛ-позитивів» понад 10 років, і т.д. Грубим порушенням професійної етики буде не якому передує компетентним консультуванням повідомлення пацієнту про позитивний результат тестування, ще не підтвердженому в повторному аналізі. Пацієнти остаточно інформуються про результати тестування тільки після підтвердження позитивних результатів тестування. Це робиться для того, щоб уникнути трагічних випадків, подібних тому, який стався в Ризі в 1991 р., коли подружжя, дізнавшись про позитивний результат тестування одного з них, покінчили життя самогубством, а посмертні дослідження факту зараження ВІЛ не виявили. В цілому багато зарубіжні фахівці вважають, що практика обов'язкового тестування на ВІЛ не тільки порушує права людини, але також виявляється малоефективною як заслін на шляху поширення епідемії, а тому її використання повинно бути досить обмеженим. ВООЗ також не підтримує практику обов'язкового тестування.
У нашій країні спочатку у виданих МОЗ СРСР «Правилах медичного огляду на виявлення зараження вірусом СНІД» говорилося, що огляду підлягають: донори (крові та інших тканин); радянські гро...