e occasion required.
Бінглі був щиро люб'язний в своїх відповідях , змусивши бути ввічливою і свою молодшу сестру, яка промовила все, що личило за таких обставин.
У романі при створенні образу Бінглі автор використовує різні прийоми невласно-прямої мови:
) реально прозвучала мова героя в поєднанні з його думками;
Bingley replied that he did, and made his congratulations.
Бінглі відповів ствердно і скористався нагодою принести свої поздоровлення.
2) його висловлювання і переживання у взаємодії зі словами і думками іншої,
Bingley, she had likewise seen for an instant, and in that short period saw him looking both pleased and embarrassed.
На Бінглі вона теж встигла поглянути лише мигцем, зауваживши при цьому, що він виглядає щасливим і збентеженим.
3) реакцію на мови не висловлені, а припускаються,
He inquired in a friendly, though general way, after her family, and looked and spoke with the same good-humoured ease that he had ever done.
Бінглі гаряче розпитував про здоров'я її рідних, нікого, правда, не називаючи по імені. При цьому він тримався і розмовляв з добродушністю і сердечністю, які відрізняли його при зустрічах в Хартфордширі.
4) розгорнутий діалог
Bingley looked a little silly at this reflection, and said something of his concern at having been prevented by business.
Ці слова викликали у Бінглі деяке замішання, і у відповідь він пробурмотів щось про задержавших його справах.
Використовуючи лексичні та синтаксичні структури, характерні для мови містера Бінглі, автор створює картину його душевного стану:
Bingley was quite uncomfortable ; his sisters declared that they were miserable.
Бінглі був дуже стурбований , а його сестри заявили, що відчувають себе вкрай нещасними.
but diffuseness and warmth remained for Bingley's salutation. He was full of joy and attention.
Зате вітання Бінглі було палким і просторікуватим. Він був сповнений турбот і захвату.
Таким чином, при створенні мовного портрета містера Бінглі, Джейн Остін використовує переважно прийом невласно-прямої мови, розкриваючи з її допомогою внутрішній світ героя. Органічно вплетена в тканину розповіді невласне-пряма мова висвічує найзаповітніші думки, почуття, надії і помисли героя, виконуючи характерологическую, емотивну і оцінну функції. Майстерне використання невласне-прямої мови - свідчення новаторства Джейн Остін в області стилю, її видатного письменницького обдарування і високої естетичної цінності твору.
2.5 Мовна характеристика містера Дарсі
Як уже зазначалося, роман побудований на речових образах. У творі відсутні прямі опису та авторські коментарі, тому герої роману залишаються як би поза поля критики, вони надані самі собі. Це самовираження персонажів через мова стає головним достоїнством твори: воно дає нам уявлення про те, як говорили і взагалі жили джентрі майже два століття тому. Клас англійської дрібномаєтногодворянства найбільш яскраво змальований в особі Кетрін де Бр і її племінника, містера Дарсі. Гордість - це головна риса характеру англійського аристократа. У даному романі вона як би абсолютизується в особі головних героїв - Дарсі і Елізабет, які втілювали собою, з одного боку, гордість, з іншого - упередження. Ось що пише Джейн Остен про Дарсі:
«Не was the proudest, most disagreeable man in the world ...»
«Дарсі був визнаний одним з найбільш зарозумілих і неприємних людей на світі ...»
Уікхем, виховані в одному будинку з Дарсі, зауважив якось, що його гордість в ньому була його кращим другом: вона, як жодне інше почуття, робила його доброчесним людиною:
«It is wonderful», replied Wickham, «for almost all his actions may be traced to pride: and pride has often been his best friend. It has connected him nearer with virtue than any other feeling ».
«Це і справді дивно, - підтвердив Уикхем.- Адже майже всі його вчинки, так чи інакше, пояснюються гордістю. Гордість нерідко була його кращим порадником. З усіх почуттів вона його найбільше наблизила до доброчесності ».
Потім він пояснює, що мається на увазі - гордість стає...
