го міркування. Тут визначальним для механізму прийняття завдання є мотиваційний вектор суб'єкта щодо завдання, зрозумілий як проекція рівнодіюча всіх вольових імпульсів суб'єкта на напрям мети завдання. При цьому необхідно враховувати багатовимірність психічних процесів взагалі і процесів цілепокладання зокрема, обставина, що процеси цілепокладання усвідомлюються лише частково, а також обмеження, що накладаються зовнішніми факторами, супутніми як власне завданням, так і умовами його постановки. Ці характеристики процесу прийняття завдання в явному вигляді визначають ступінь свободи формування рішення, а саме: цілепокладання вільно в тій мірі, в якій вільні визначають мотивацію компоненти особистості, і невільні настільки, наскільки особистість змушена, зокрема, в процесі визначення мети, виконувати зовнішні вимоги [ 8, С. 240]. Однак очевидно, що компоненти, що визначають мотивацію (вольові імпульси, емоційний стан, самопочуття і т.д.) не абсолютно вільні, хоча б тому, що є похідними минулого людини, а, значить, несуть в собі сліди вимушених зовнішніми обставинами психічно значущих для особистості подій. У той же час і зовнішні вимоги не є абсолютно нав'язуються, тому що, як правило, особистість надає (свідомо чи несвідомо) вплив на вибір ситуації. Допущення того, що в процесі визначення мети особистість має вибором поточних і стратегічних цілей, який, однак, обмежений як зовнішніми, так і внутрішніми обставинами, будемо називати принципом псевдосвобода вибору мети. Ця назва видається доречним, оскільки, будучи об'єктивно залежною, суб'єктивно особистість відчуває найчастіше себе вільною. Принцип псевдосвобода вибору представляється нам надзвичайно важливим як з загальнотеоретичної точки зору, так і в методологічному аспекті. У теоретичному плані необхідно звернути увагу на те, що в процесі цілепокладальний діяльності принцип псевдосвобода вибору проявляє себе в наступному: 1) принцип псевдосвобода вибору мети передбачає, що явні, усвідомлювані цілі є лише частиною справжніх цілей суб'єкта; логічна обгрунтованість мети передбачає її осознаваемость, що не завжди тотожне її бажаності, логічно обгрунтована мета може виявитися абсолютно несумісна з етичними або моральними установками особистості або увійти в суперечність з більш глибокими, висловлюваними емоційно, проявами (наприклад, фобіями); усвідомлення мети - лише один з можливих механізмів прийняття завдання; 2) незважаючи на обмеження вибору, неминучого в рамках не тільки фізичної, але навіть умоглядною діяльності, суб'єкт повинен в кожен момент часу володіти можливістю альтернативи - це стосується як вибору мети, так і вибору засобів її досягнення; 3) принцип псевдосвобода вибору знаходиться в нерозв'язних суперечностей з авторитарними методами управління, зокрема, здійснення цього принципу неможливо в рамках авторитарного стилю виховання і навчання, оскільки авторитаризм виключає альтернативність (альтернативність слід розуміти як различимость на...