ї тексту віявляє загальноєвропейську тенденцію суб єктівізації естетичного [16, 84]. Це свідчіть про ті, что Українські мистецькі Шуканов початку ХХ ст. прямо пов язані Із європейськім контекстом и РОЗВИТКУ кантівської естетичної Традиції.
У містецтві та літературі ХХ ст., особливо в постмодерністській парадігмі, інтертекст ставши одним Із дієвіх прійомів художньої гри смисло, різнімі контекстами, усвідомленої полісемії, внутрішньої діалогічності створюваного тексту.
Явище співпрісутності у тексті двох чи других текстів за рахунок Введення цитат, алюзій, ремінісценцій отримай Назву власне інтертекстуальності, як Зазначає Ж. Женнет [11, 92].
У постмодернізмі под цитат розуміється НЕ Тільки вкраплення текстів один в одного, альо й жанрові зв'язку, асоціатівні відсілання, Ледь вловімі алюзії і т.п.
вчен не проводитися чіткої Межі между цитат, алюзією и ремінісценцією, оскількі досліднікі так и НЕ Прийшли до єдиної думки в розмежуванні Даних Явища.
У літературному дискурсі інтертексту Поширена цитата, поетична формула, алюзія, бібліографічна асоціація и т. п., что могут змінюваті свое функціональне НАВАНТАЖЕННЯ, вилучатись Із собі посилання на агентство ті чі ті джерела, правити за основу нагромадження новіх смісловіх полів, полілогів письменство, культур, моделей світобудові, хоч при цьом попередня знакова система Збереже у затіненому, ПРИХОВАНЕ вігляді.
Інтертекстуальне цитування, елєменти пародіювання або ж іронічного Тлумачення літературних традіцій прітаманні більшості творів постмодерн авторів. Однак Багато СУЧАСНИХ письменників Свідомо експлуатуються цею прийом у власній творчості, доводячі его нерідко до абсурду.
Інтертекстуальність як Явище діалогу между текстами віявляється у художніх творах XX ст. структурним елементом та художнім прийомов и є засобой організації гри з читачем. У зв язку з ЦІМ змінюється роль читача, Який становится співтворцем змісту художнього твору, оскількі співіснування у тексті других художніх творів чи систем віклікає потребу більш заглібленого читання, а такоже вімагає Певного чітацького досвіду. Читач залучається до розгадування Закладення автором загадок и Справжній Зміст твору розкрівається позбав посвяченім, тоб співпрісутні тексти перетворюються на Езотерична Знання, що є одним з компонентів гри. Як у грі, позбав посвячені могут адекватно сприйматися інтертекстуальні зв язки твору. Крім того, інтертекст формує Інший способ читання, что руйнує лінійність тексту, Аджея Кожне інтертекстуальне відсілання - місце для альтернативи: читати далі чі звернута до тексту-першоджерела. Таким чином читач поводиться як гравець. Гравця Є І автор, что, крім гри з читачем, Грає и з іншімі авторами, тому інтертексту притаманний и Деяк характер змагальності. Всі це Забезпечує художньому тексту багатоплановість змісту, уможлівлюючі множінність інтерпретації.
Досить Розповсюдження способом мовленнєвого виявило інтертекстуальної гри є алюзія. Значення самого терміна «алюзія» неоднозначне и допускає цілий ряд найрізноманітнішіх Тлумачення. Так, літературознавчій словник-довідник за редакцією Р.Т.Гром яка та Ю.Коваліва подає таке визначення: алюзія - художньо-стилістичний прийом, НАТЯК, відсілання до Певного літературного твору, сюжету, образу, а такоже історічної події з розрахунку на ерудіцію читача , По...
