ронтального наступу, якого Беллер вже й не намагався відновлювати. У той же вечір він повідомив Джорджу Уайту, Замкнута в Ледисмит, щоб той не розраховував на нові операції з його боку раніше, ніж через місяць. Якщо він не може триматися протягом цього терміну, Беллер радив йому капітулювати. Таким чином, бури вдруге взяли верх і на цей раз при більш трагічних обставинах. Їх артилерія перевершувала англійську як за своєю кількістю, так і за якістю. У них були знаряддя Круппа, важка артилерія Крезо, яка обслуговувалася почасти французами, почасти німцями; в тих же випадках, коли до знаряддям були приставлені бури, вони були чудово підготовлені європейськими інструкторами. Всі бури були наїзниками, і, таким чином, англійська піхота несподівано зіткнулася з величезною армією свого роду В«їздить піхотиВ». На боці бурів було значне кількісну перевагу. Точної статистики немає, але говорили, що у них було від 40 до 50 тис. чоловік, і це були 50 тис. бійців, що відрізнялися високими бойовими ка-пра. Однак, хоча події В«чорного тижняВ», протягом якої англійці були розбиті при Магерсфонтейне, при Стомберге і на річці Тугела, виробили дуже сильне враження, як у самій Англії, так і в усьому світі, тим не менш, далекоглядний спостерігач вже й тоді міг врахувати, як обмежені шанси бурів. Розсудливо чи було в політичному відношенні, що вони на самому початку додали війні за незалежність характер агресії, що вони вторглися в англійські володіння і поспішили анексувати їх? Чи не означає це протиставляти імперіалізму імперіалізм ж, підтверджуючи всі ті звинувачення, які висували проти Крюгера Чемберлен і його друзі? З іншого боку, раз вже бури застосували наступальну стратегію, то чи не яскравим Чи показником недостатності їх військових ресурсів було те, що вони не використовували до кінця своїх початкових успіхів? Чому вони не рушили на Дурбан? Чому вони залишили без уваги на півдні Помаранчевої республіки величезні запаси продовольства та амуніції, що знаходилися у Де-Арі без усякого захисту? Бури розташовували армією, пристосованої для того, щоб нападати невеликими загонами із засідки. Вони не любили ризику маневреної війни у ​​відкритому полі, не визнавали необхідності великих жертв і суворої дисципліни створюваної організованою ієрархією. Для того щоб сло-мить їх несподіваний опір, Англії потрібно було зробити лише відповідне цьому опору зусилля. Для цього вона була досить багата і грошима і людьми [10].
Міністерство викликало лорда Робертса і призначило його головнокомандуючим в Південній Африці. Лорд Робертс придбав популярність тим, що за 20 років до описуваних подій змусив в Афганістані армію в 10 тис. чоловік проробити перехід в 400 км і звільнив англійську армію, обложену в Кандагарі. Начальником його штабу був призначений сер Герберт Китченер, що виявив при вторинному завоюванні Єгипетського Судану здібності не стільки тактика і стратега, скільки організатора. Лорд Робертс повинен був звільнити Кімберлі і Ледисмит і зай...