трально, а оповідання ж, навпаки, дуже емоційно. Тут автор відображає два паралельних дії, які виникають на контрасті: стилістично забарвлену лексику і стилістичний прийом анафору (повторення займенника В«вінВ» на початку кожної частини пропозиції). p align="justify"> Гј Ф.М. Достоєвський: В«З криком пробивається він крізь натовп до Савраске, обхоплює її мертву, закривавлену морду і цілує її, цілує її в очі, в губи <...> ... Бабенка клацає горішки та посміюється . ... Він біжить біля конячки, він забігає вперед, він бачить, як її січуть по очах, по самих очам! Він плаче. Серце в ньому піднімається, сльози течуть. Один з січних зачіпає його по обличчю; вона не відчуває, він ламає свої руки, кричить, кидається до сивого старого з сивою бородою, який хитає головою і засуджує все це <...>. Потім раптом схоплюється і в нестямі кидається з своїми кулачонкамі на Миколку В»[Достоєвський 1973:48].
Г? ? К. Гарнетт: В«But the poor boy , beside himself, made his way screaming, through the crowd to the sorrel nag, put his arms round her bleeding dead head and kissed it, kissed the eyes and kissed the lips <...>. ... The woman went on cracking nuts and laughing ... He ran beside the mare, ran in front of her, saw her being < u align = "justify"> whipped across the eyes, right in the eyes ! He was crying, he felt choking, his tears were streaming. One of the men gave him a cut with the whip across the face, he did not feel it. Then he jumped up and flew in a frenzy with his little fists out at Mikolka В»[Dostoyevsky 2001: 69].
v Д. Макдаффі: В«But the poor boy was now beside himself, with a howl he forced his way through the crowds towards the little grey mare, flun...
