ок самостійного мислення у читача, свідомого (критичного) ставлення до навколишнього капіталістичної дійсності. У своїх творах він не дає відповіді на найбільші питання сучасності, але весь дух його творчості, його стиль розвивають у читача здатність до глибокого проникнення в явища навколишньої дійсності, до аналізу тих її сторін, які з'явилися вмістом романів Е. Хемінгуея. br/>
2.2 Сприйняття творчості Е. Хемінгуея в СРСР
Як пише американський літературознавець Д. Браун, Хемінгуей був введений в коло читання радянських людей В«зверхуВ», і притому з подвійним розрахунком: по-перше, для того, щоб задовольнити В«культурний голодВ», нібито що послідував за першим п'ятирічним планом, по-друге, щоб чинити на письменника тиск нашої критики. Не дивно, що у висвітленні Д. Брауна роботи радянських критиків 30-х років виглядають як якесь єдине ціле, що виробляє інтерпретацію творчості Хемінгуея згідно певної, заздалегідь заданою схемою. Американський літературознавець навмисно не помічає ні розбіжностей між авторами радянських робіт 30-х років, ні того шляху, який радянська В«хемінгіанаВ» пройшла вже за короткий період з 1934 по 1939 рік. p align="justify"> Тим часом ні на кого не схожий, глибоко оригінальний, оманливий у своїй зовнішній простоті Хемінгуей поставав у статтях тих років то песимістом, то оптимістом; то імпресіоністом або натуралістом, то реалістом; то естетства декадентом або навіть реакціонером , то ненавидить війну пацифістом і демократом. Варто лише ознайомитися з цими статтями, щоб переконатися, що і в складних умовах 30-х років кращі радянські критики не поспішали приклеювати письменнику лайливі ярлики, а, навпаки, прагнули усвідомити природу хемінгуеєвської творчості, його внутрішні закономірності та протиріччя. І прагнення це було настільки явним, що той же Д. Браун не міг не визнати, що В«радянські критики бачили в мистецтві Хемінгуея багато хорошогоВ» і захоплювалися тієї В«незмінною чесністю, з якою він підходив до мучівшім його проблемВ». p align="justify"> Природно було також, що всі радянські критики засуджували хемінгуеєвський індивідуалізм і не могли прийняти того глибокого песимізму, яким було відзначено творчість письменника першої половини 30-х років. Більшості з них було ясно, що автор книг В«Смерть пополудніВ», В«Переможець не отримує нічогоВ» і В«Зелені пагорби АфрикиВ» переживав важкий час, що ці твори свідчили про глибоку кризу письменника, якому загрожувало творче зубожіння, якщо тільки він не зуміє знайти для себе якісь нові ідейні та творчі шляхи. При всьому тому в багатьох наших статтях було тоді не в міру докорів і вимог і недостатньо такту і розуміння. Позначалися і пережитки вульгарного соціологізму. p align="justify"> Лише тоді, коли перелом у діяльності Хемінгуея став явним, почали поступово розуміти, що і позиція, зайнята художником в роки громадянської війни в Іспанії, і твори, їм тоді опубліковані, що не були випадкові, що поясн...
