ення їм слід шукати не тільки в поточних подіях, але і в попередньому періоді життя і творчості письменника.
Почалася переоцінка. Стали рідше зустрічатися звинувачення Хемінгуея в аморалізм, в бездушному, позбавленому висновків Описательство, в безпросвітній песимізмі. І, навпаки, частіше тепер з'являлися статті, що приваблювали увагу читачів до життєстверджуючому, героїчному та етичному засадам творів Хемінгуея. Ясніше ставало і глибоке єдність його творчості. p align="justify"> Ця тенденція дала про себе знати особливо явно в середині 1939 року, на засіданні критичної секції ССП, у виступах В. Каверіна, Б. Бялика і Г. Гуковского. По суті вже тоді почали визначатися принципи нового, набагато більш правильного розуміння творчості Хемінгуея, багато в чому підготовленого кращими радянськими статтями попередніх років. p align="justify"> Однак незабаром потім пішли події, що безпосередньо передували другій світовій війні, і нові статті про Хемінгуея, надруковані в В«Інтернаціональної літературіВ», можна було вже знайти лише в першому тиражі 7-8 номера журналу за 1939 рік. Потім з'явився роман В«По кому подзвінВ», і з тих пір аж до 1955 року у нас майже не писали про Хемінгуея. p align="justify"> Примітно, що перші справедливі: слова про В«КолоколеВ» були сказані І. Еренбургом в одному з тих його виступів проти фашизму, до яких жадібно прислухалася вся країна. Але дійсно лід був зломлений лише в 1955 році, коли в, перекладі російською мовою з'явилася повість В«Старий і мореВ», відразу стала у нас одним з улюблених творів. Прозвучала безліч рецензій, зав'язалася дискусія між В. Дробишевський і С. Львовим, згадалися минулі твори письменника, почався новий період і в критичному освоєнні його спадщини. І знову автором найбільш значних статей про Хемінгуея був спочатку І. Кашкін, і під час війни, і після неї продовжував вивчати творчу біографію письменника. p align="justify"> Предметом спеціального дослідження інших радянських літературознавців Хемінгуей стає дещо пізніше. У 60-ті роки статті про нього пишуть С. Мікоян, Р. Самарін, М. Урнов, А. Ельяшевіч і багато інших. Чимало уваги приділяють Хемінгуею у своїх книгах про літературу XX століття В. Днепров, Т. Мотильова, а також фахівці з американської літератури М. Мендельсон, Р. Орлова та Я. Засурскій. Глави, присвячені письменнику, з'являються тепер і у вузівських підручниках. І як раніше, цікаво говорять і пишуть про Хемінгуея наші письменники: Ю. Олеша, В. Шкловський, К. Паустовський, К. Симонов, А. Твардовський та ін
Коли художник слова так популярний, природно очікувати появи і більш об'ємистих робіт. Дійсно, в 1965 році І. Кепчошвілі захищає в Тбілісі дисертацію про новелі Хемінгуея, а в 1966 році виходять і перші присвячені йому радянські монографії - книги І. Кашкина і 3. Маянц. Одночасно публікуються і глави незакінченої І. Кашкін біографії письменника
З'являються різні переклад...
